Электронный
методический кабинет

Контрактне регулювання міжнародної комерційної діяльності

Боярська З.І • Міжнародне комерційне право • 2006 (ua) 
Міжнародні комерційні контракти за своїм характерами так або інакше пов'язані з правом більш ніж однієї держави урахуванням суттєвих розбіжностей між національними законодавствами окремих країн у принципі було б оптимальним, якби такі контракти регламентувалися переважно міжнародними договорами, що укладають держави. Але внаслідок відносно недостатньої їх кількості не втрачають свого значення в регулювання відповідних контрактних відносин норми національного права та міжнародні комерційні звичаї, які, між іншим, не є єдиними формами регулювання відносин між учасниками міжнародної комерційної діяльності. До переліку таких форм слід додати також контрактні умови, ділову практику сторін (так званий діловий порядок), типові правила і положення, що розробляються в процес міжнародного комерційного обігу на недержавному рівні, а також положення, що розроблені судами та арбітражами.

Важливе значення в регулюванні міжнародної комерційної діяльності мають договірні (контрактні) умови.

Необхідно мати на увазі, що міжнародний комерційний контракт виступає не тільки як предмет нормативної регламентації, а також як регулятор прав і обов'язків сторін. Тобто мова йде про те, що норми міжнародних конвенцій, національного законодавства за всього їх значення не є єдиним регулятором між народних комерційних операцій. Значна роль тут умов контракту, що опосередковує такі операції.

У праві континентальної Європи контракт трактується як угода, спрямована на встановлення, припинення та зміну прав і обов'язків. Наприклад, ст. 1101 Французького ЦК; § 305 Німецького ІДУ, цивільне законодавство Росії, України тощо.

У праві Великобританії всі інститути договірного права розвивалися судовою практикою, тому легальне визначення контракту в законодавстві відсутнє. Фактичним договором (контрактом) уважається обіцянка або ряд обіцянок (promise), за порушення

яких право встановлює санкцію. Таким чином, в основі контракту лежить добровільно дана обіцянка прийняти на себе юридичний обов’язок.

Зазначимо, що договірне право країн прецедентного права базується на спеціальній доктрині «зустрічного задоволення», яка була розроблена судами і належить до фундаментальних понять, Відповідно до неї особа, що бере на себе зобов'язання, дає обіцянку в обмін на еквівалент. Юридичної сили обіцянка набуває тоді, коли цей еквівалент надається кредитором боржнику. Тобто, щоб набути права вимоги, за нього необхідно попередньо сплатити. Таким чином, і зобов'язання, і право вимоги надаються і набуваються на відшкодувальних засадах.

Судова практика створила певні критерії «зустрічного задоволення»- Зокрема, воно має відповідати таким вимогам:

• надаватися кредиторам після того, як боржник прийняв на себе зобов'язання;

• не бути еквівалентним;

• бути реальним для сторін;

• виходити від кредитора,

тобто позивач мусить довести, що сам надав «зустрічне задоволення» за зобов'язаннями третьої сторони (характерно для права США).

Таким чином, з доктрини «зустрічного задоволення» (coside-ration) випливає, що правові наслідки з обіцянки для боржника настають лише тоді, коли вона прийнята кредитором. Для примусового її виконання має бути засіб правового захисту, який може бути застосований у тому випадку, якщо кредитор, прийнявши обіцянку, надав уже її еквівалент, у якому зацікавлений боржник. Така концепція контракту прийнята у Великобританії, США (за винятком штату Луїзіана), Канаді (за винятком провінції Квебек), Австралії та інших країнах загального права.

Відповідно до різних концепцій контракту в кодифікованій і прецедентній системах права існують розбіжності й у визначенні видів договорів.

Так, у праві континентальної Європи розрізняють такі види контрактів:

• синалагматичні (двосторонні) та односторонні (наприклад, договір позики. Але за правом Швейцарії він оформляється як

двосторонній);

• відплатні — коли між сторонами відбувається обмін еквівалентами цінностей (гроші, товар, права тощо); і невідплатні — коли сторона надає іншій стороні цінність без взаємного еквівалента.

Зазначимо, що в комерційному обігу контракти є відплатними;

f відплатні контракти, у свою чергу, поділяються на мінові (якщо в момент укладення контракту сторони можуть оцінити реальну вигоду від його виконання) та алеаторні, ризикові (якщо з момент укладення неможливо прорахувати ані вигід, ані збитків);

f консенсусні (коли для укладення контрасту необхідно мати лише згоду сторін, оформлену за законом) та реальні (коли для укладення контракту згоди сторін недостатньо і необхідно пере дати боржнику певний товар).

Щодо часу виконання, то контракти можуть виконуватися одноразово у короткий проміжок часу або потребувати довготривалого виконання.

Класифікація видів контрактів у країнах загального права: