Электронный
методический кабинет

Синергетична науково-філософська картина світу та синергетичний образ культури.

Культурологія (ua) 
Нелінійна наука та синергетика зосереджені насамперед на ідеях нестабільності, спонтанності та складності буття. Просвітницька картина світу раціоцентричного і тому передбачуваного змінилася картиною світу з множинним і дрейфуючим центром, світу, в якому неможливо встановити чіткі й однозначні причинно-наслідкові зв'язки. Тепер ідеться про такі принципи організації реальності, як доповнюваність, недетермінованість, спонтанне порушення симетрії, автотрансценденція (як інтенція виходу за власні межі), метастабільність (збереження шляхом трансформації).

Принцип доповнюваності означає, що будь-які процеси в будь-яких системах ніколи не можуть бути вичерпно описані та схарактеризовані тільки з якоїсь однієї перспективи, позиції або точки зору. Наприклад, у ситуації спілкування слід ураховувати як погляд того, хто говорить, так і позицію того, хто слухає; роблячи висновки про певну причинність, треба враховувати й реальність випадковості; дослідження генотипу вимагає врахування фенотипу і навпаки.

Недетермінованість нової картини світу зумовлена можливістю випадкового обрання системою, що перебуває в кризовому стані (точці біфуркації), того або іншого атрактора (або того чи іншого пучка атракторів). Крім того, з кожним новим рівнем (або кроком) еволюції збільшується горизонт вибору, тобто кількість потенційно можливих варіантів майбутнього.

Спонтанне порушення симетрії в контексті так званого принципу збереження динамічної симетрії означає, що слідом за виявленням порушення якої-небудь симетрії (тобто певного закономірного порядку), як правило, має бути розкрита більш загальна, більш високого порядку симетрія або упорядкованість, у картину якої вписуються (саме як елементи симетрії вищого рівня) і процеси згаданого порушення.

Принцип автотрансценденції (або самотрансценденції) представляє еволюцію всіх рівнів буття не тільки як пристосування до умов і обставин та утвердження свого існування (наприклад, боротьба живих організмів за виживання), але насамперед як варіативну реалізацію загальних властивостей реальності, постійну причетність до "іншого", що зумовлює прагнення творчого виходу за власні межі. Можна сказати й так, що з точки зору парадигми самоорганізації кожний об'єкт не дорівнює сам собі не тільки в культурній свідомості (див. тему 5), а й у реальності, оскільки завжди представляє не лише власне себе, але й дещо інше, більше за себе. В контекстах нелінійної науки зближуються, наприклад, властивості живих і неживих систем. Якщо раніше (тобто в лінійній науковій парадигмі) обмін речовин і самовідтворення вважались унікальними властивостями живого, то тепер такі властивості відкриті і як властивості молекул, тобто доклітинного існування. Навіть хімічні дисипативні структури, як виявилося, мають певну автономію і певну "системну пам'ять".

Метастабільність розуміють як збереження сталості шляхом постійних змін, трансформацій. (Доречно згадати, що подібним чином В. Липинський трактував традицію в культурі — див. тему 3.)

Суттєві зміни привносить синергетична парадигма в аксіологію культури. В її контекстах поступово додасться одностороннє розуміння категорій добра і зла. "Вибір сьогодні, як правило, робиться не між добром і злом, не між стабільністю і змінами, а між різними нестійкими траєкторіями", — пише Пригожий. Отже, рушійною силою культурного процесу з точки зору синергетичної парадигми мас бути, як зазначає В. Лутай, вибір "у кожному випадку тієї певної траєкторії із множини можливих нестабільних, котрі, у своїй історичній тенденції, відповідають прогресивному конусу атрактора".

Синергетика максимально актуалізує взаємодію між науково-технічною та соціально-гуманітарною сферами культури і навіть ставить питання про конвергенцію науки і релігії.

Одним із найзначніших наукових результатів, які були досягнуті в межах синергетичної парадигми, є формування ідеї «нової телеології» (І. Пригожий). Суть сучасної телеологічної ідеї полягає в тому, що розвиток світу бачиться як такий процес, у якому порушення симетрії творення і руйнації відбувається відповідно до певної анти-ентропійної мети. Тобто, незважаючи на всі ритмічні коливання й інтенцію симетрії, розвиток усе-таки розгортається скоріше від хаосу до порядку, від нижчих і примітивних форм організації до вищих і складніших. З'ясовано, що вже починаючи з фізичного рівня руху матерії не тільки відбувається перетворення хаосу на деяку впорядкованість, яка з часом знову повертається до чергового хаотичного стану, але виявляється тенденція нарощування дедалі складніше організованих систем, які структурно складаються із простіших систем нижчого рівня.

Телеологічний підхід дає змогу на новому рівні усвідомити процес перетворення фізичної форми руху на хімічну, геологічну, біологічну та соціальну і ліквідує колишні розриви між науковими знаннями про різні сфери реальності. Тепер усі ці форми розглядаються як етапи становлення і щоразу більш глибокого і системно-складного виявлення єдиного цілого. І. Пригожим навіть пише про те, що сьогодні, "коли фізика намагається конструктивно включити нестабільність у картину універсуму, спостерігається зближення внутрішнього і зовнішнього світів, що, можливо, є однією з найважливіших подій нашого часу..." Власне, йдеться про те, що форми культури сьогодні також мають бути побачені як ізоморфні щодо форм світу позакультурного — фізичного, біологічного і т.п.

Таким чином, замість колишнього роз'єднання реальності (її поділу на живе й неживе, біологічну еволюцію й історію культури тощо) приходить усвідомлення єдності буття як метасистеми, що постійно перебуває у стані самоорганізації. З цієї точки зору всі рівні буття (від найбільших структур Універсуму до мікросвіту) і всі форми руху матерії (від Великого Вибуху, що породив наш Всесвіт, і до трансформацій соціальної системи) є виявами єдиного процесу, що розгортається як розвиток і самоорганізація різноманітних складних систем. У цьому процесі, остаточний результат якого не може бути однозначно й заздалегідь з'ясованим або визначеним, людство також виконує певні функції і несе свою частку відповідальності.