Электронный
методический кабинет

Передумови та проблематичність інформаційного контакту.

Культурологія (ua) 
Погодимося вважати доведеним (як мінімум —.«за астрофізичними даними, раціональною логікою і математичною теорією імовірностей), що у Всесвіті є інші, крім нас, землян, форми розумного існування. Але наскільки і за якими показниками вони можуть бути схожі як між собою, гак і у своєму співвідношенні із земною формою життя? Наскільки і в яких формах можливі комунікативні зв'язки між різними космічними формами життя?

Необхідно зазначити, що в даному випадку постає нетипова гносеологічна проблема. Досі гносеологія завжди мала справу з однотипним суб'єктом пізнання — людиною. Тільки людина завжди виступала учасником комунікаційної активності. В проблемі ж СЕТІ ми з необхідністю маємо справу також із суб'єктом та учасником комунікаційного процесу, який відрізняється від людини, — до того ж невідомими є навіть міра і спрямованість цієї відмінності. За таких обставин не можна вважати гарантованою саму можливість смислового контакту, принаймні він неодмінно виявиться більш складним і проблематичним.

Аналізуючи передумови смислового контакту з ПЦ, можна прийти до припущення, що в найзагальнішому плані за якісним і еволюційним співвідношенням або порівнянням з нашою земною культурою всі "інші" форми життя можна умовно поділити на кілька типів:

/ тип — близькоподібні до земної, які почали свою еволюцію пізніше за нас;

II тип — близькоподібні до нашої, які незначно за космічними масштабами часу випереджають нас за розвитком (випередження, аналогічне кільком сотням тисяч років земного еволюційного темпу);

НІ тип — близькоподібні до земної, які суттєво випереджають нас за розвитком (випередження, аналогічне мільйонам і мільярдам років у земному еволюційному темпі);

IV тип — форми розумного життя, принципово відмінні від земної;

V тип — близькоподібні до земної антропоморфні форми розумного життя, які перебувають на приблизно тому самому, що й земляни, еволюційному етапі (в тому числі володіють близькими до наших технологіями).

Після такої приблизної систематизації можливих форм життя можна знову повернутися до проблеми наших очікувань і пошуків слідів позаземних цивілізацій. Але тепер уже можна точніше сформулювати запитання: сліди якого, власне, типу життя або розумного існування ми прагнемо помп йти в космосі, або, інакше, з яким саме типом (одним чи кількома?) вважаємо за можливе на сьогодні встановити інформаційний контакт?

Далі розглянемо принципові можливості контакту з позаземними формами розумного існування, які узагальнено були систематизовані вище.

Тип І (близькоподібні до земної форми розумного життя, які почали свою еволюцію пізніше за нас) не може бути придатним до встановлення інформаційного контакту, оскільки очевидно, що таке життя ще не тільки не володіє технологіями, достатніми, щоб стати джерелом інформації для земних приймачів, але така позаземна форма життя не здатна й сама прийняти наші закодовані у двоїчній системі сигнали, що їх уже кілька десятиліть посилають у космічний простір земні астрофізики.

Тип II (близькоподібні до нашої форми життя, які незначно за мірками космічного часу випереджають нас за розвитком), найімовірніше, також не може стати для нас джерелом інформації, хоча і з протилежних причин — наприклад, нашого технологічного відставання. Щоб довести це, слід звернутися до еволюції земного людства і розглянути можливості уявного інформаційного контакту між представниками різних хронологічних епох земної форми розумного існування.

Наприклад, первісна людина не здатна була б відрізнити вирізьблений на камені текст від природних тріщин на ньому або на іншому подібному камені, які їй доводилося бачити. Тексту як такого, тобто повідомлення, інформації з певним смислом, що передається джерелом інформації (знаки письма на камені виступають як передавач), первісна людина просто "не побачила" б. Вона не мала достатніх ресурсів власної свідомості, наявних у ній сенсів для того, щоб виступити як адресат даної інформації, вступити в інформаційний зв'язок із джерелом інформації. "Щербинки" на камені, можливо, здалися б тій людині густішими або глибшими, ніж на інших каменях, як максимум — дивними. Але щоб побачити саме текст, треба заздалегідь мати в свідомості відповідний певному денотату (в якому упредметнюється текст) концепт.

Крім того, технологічного розриву між нашою цивілізацією та цивілізацією II типу цілком достатньо, щоб такі ПІД вже почали використовувати для своїх потреб не електромагнітні канали зв'язку, а, наприклад, нейтрино, гравітаційні хвилі, модульовані корпускулярні потоки або й навіть канали, засновані на поки що не пізнаних нами законах природи, — про це говорить багато хто з науковців ( Л. Гінділіс, А. Зельманов та ін.).

Тип НІ (близькоиодібні до земної форми розумного житія, які суттєво випереджають нас за розвитком) — абсурдно навіть припускати, що за такі періоди еволюції технології залишаються хоча б настільки близькосхожими, щоб земні приймачі були б здатними відповідати передавачам таких позаземних цивілізацій. Навіть уже згадана первісна людина перед каменем з текстом, з урахуванням різниці в тривалості розвитку, про яку йдеться в типі III, — абсолютно невдалий приклад, але знайти приклад більш адекватний у просторі сенсів сучасної людської культури просто неможливо. Бо якщо відрахувати в наше минуле справді ту кількість років, про яку йдеться... Можливо, що за такі періоди десь поза Землею змін зазнають вже не тільки технології, а й навіть форми життя.

Тип IV(форми розумного життя, принципово відмінні від земної) — дуже ймовірно, що тип IV дорівнює типові 111. Власне, йдеться про те, чи різноманітність форм життя, в тому числі розумного, складається від початку (і тоді IV тип по суті відрізняється від III типу, але це зрештою біблійна версія), чи вона є скоріше наслідком еволюційного процесу (і тоді форми життя, "принципово відмінні від земного", відрізняються не суттю життя, а еволюційним станом, періодом його розвитку). В будь-якому разі спроможність землян до комунікативного контакту з такими формами розумного життя не виглядає ймовірною.

Нарешті, тип V (близькоподібні до земної форми розумного життя) на перший погляд може здатися дуже імовірним варіантом для встановлення контакту. Але за умови врахування більш широкого кола обставин, ніж ті, які потрапляють у "перший погляд", ця імовірність суттєво зменшується.

По-перше, знову ж таки постає проблема технологій і технічної оснащеності людства. Загалом цікава деталь проблеми: обговорюючи так званий астросоціологічний парадокс і ширше — потенційні контакти людства з позаземними формами життя, чомусь завжди під подібною до нас, землян, антропоморфною формою життя мають на увазі якесь "абстрактне" людство, яке, проте, володіє цілком конкретними, а саме — завжди аналогічними до сучасних земних технологіями. А чому б цей абстрактний образ людства не»сформувати на основі аналогії щодо наших культурних і технологічних реалій XIX або майбутнього XXII ст.?

Тоді стане очевидним, що людина навіть ще тільки передостаннього, XIX ст. своїми технологіями не здатна навіть зареєструвати факт наявності сучасних передавачів інформації, сучасних засобів зв'язку, таких як мобільний телефон, супутникове телебачення, радіо керовані механізми. Зі своєю технологічною культурою вона може шукати і знаходити тільки факти передачі інформації, що реєструються безпосередньо людською перцепцією: людина-посланець, лист, якийсь знак-повідомлення (на зразок диму або пострілу) тощо. За необхідності зареєструвати присутність деякого об'єкта ще кілька століть тому людині необхідно було побачити цей об'єкт власними очима, або почути його, або відчути тактильно, нюхом тощо. Як мінімум — почути чи прочитати свідчення про спостереження об'єкта від іншої людини. Такі звичні для нас речі, як, наприклад, технічні прилади, що здатні реагувати на рух (на зразок сучасних охоронних систем), або прибори нічного бачення, були поза можливостями свідомості тогочасної людини. Щоб зареєструвати спробу контакту або інформаційного зв'язку між двома невідомими об'єктами, тогочасній людині мало б видаватися в ідеалі достатнім натягнути навколо кожного об'єкта спостереження мілку сітку, "крізь яку нічого не можна передати непомітно", та виставити цілодобову варту, яка б відстежувала можливі звукові або візуальні сигнали.

Технологіям, які сьогодні використовуються нашими науковцями для пошуку ознак присутності позаземного розуму і трансляції власних сигналів, всього кілька десятків років. У масштабах космічних величин часу — це мить, яка ще майже не відділилася від нуля. Можна сказати, що сучасні технології народжуються на наших очах і кожної миті вони, вдосконалюючись, можуть суттєво змінитись. Іншими словами, у нас нема підстав стверджувати, що сучасні технології в незмінному (хоча б по суті незмінному) вигляді будуть використовуватися хоча б кількасот років, як то було, наприклад, з технологією передачі інформації у вигляді друкованого на папері тексту протягом "епохи Гутенберга". Не будучи впевненими у тривалості використання саме таких технологій на Землі, їх часовій перспективності, ми тим більш не можемо сказати щось певне про тривалість використання відповідних технологій можливими позаземними формами життя. Власне, у нас нема підстав для впевненості в тому, що тривалість використання позаземними формами життя технологій, адекватних нашим сучасним технологіям, може достатньо відрізнятись від нуля, щоб бути поміченою. Таким чином, навіть максимальна можлива "близькість" і "подібність" позаземних технологій до сучасних земних найімовірніше буде недостатньою для встановлення безпосереднього інформаційного контакту.

На користь думки про абсолютну неможливість установлення будь-яких технологічних, інформаційних і т.п. контактів між сучасною земною цивілізацією та іншими космічними осередками життя свідчить і приклад нашої власної культури. Земна цивілізація сподівається прийняти своїми пристроями сигнали з космосу, випускаючи з уваги такі цілком "земні" ситуації, коли, наприклад, електрична вилка, виготовлена в одній країні, не здатна "дістати" електрострум з електричної розетки в іншій країні, або поїзд не може без зупинки перетнути кордон, бо в сусідніх країнах різні параметри залізничної колії, і т.д. І подібні проблеми виникають не тільки в емпірично доступній сфері простих матеріальних об'єктів і форм, а й у сферах високих сучасних технологій, які базуються на використанні різноманітних хвиль, польових форм тощо. Якщо, наприклад, у мене є телевізор з антеною, то це ще не гарантія, що я зможу дивитись будь-який канал телебачення, який транслюється на Землі. Звісно, технології, за допомогою яких земляни намагаються "вловити" космічні сигнали, суттєво випереджають технології побутової техніки. Проте помилкою буде думати, що ці сучасні космічні технології є якимись "абсолютними", а створені на їх основі прилади здатні приймати якийсь абстрактний "абсолютний" сигнал.

Створення абсолютної технології в принципі неможливе, тому що технологія є витвором культури, або, в даному разі краще сказати, упредметненням розуму. Неможливість абсолютної технології пояснюється за таких умов самою природою існування розуму, його суттю. Адже специфічна форма життєдіяльності розуму — культура—є простором смислів, або знаковим моделюванням буття за допомогою мови. Звідси, з вторинної, знакової природи, і пояснюється неможливість як абсолютних культурних смислів, так і абсолютних їх упредметнень, у тому числі й технологічними засобами. Як культурні смисли, так і створені розумом (життєдіяльність якого розгортається у формі культурної моделі буття) технології завжди будуть відносними та обмеженими. Це означає, що людству (принаймні в сучасній його культурній формі) ніколи не вдасться створити, наприклад, "абсолютні" терези, якими можна було б виміряти будь-яку вагу (на терезах можна буде завжди виміряти тільки вагу "від...до..."), або антену, здатну приймати "абсолютно всі" частоти, або прилад для вимірювання "абсолютної" (не в сенсі теорії Ейнштейна) швидкості. А оскільки людство не може володіти абсолютними технологіями, то постає питання відповідності технологій і параметрів земних приймачів потенційним позаземним джерелам-трансляторам.

По-друге, апелюючи до земної культури як до моделі, слід звернути увагу на проблему міжкультурних порозумінь. Навіть у межах однієї планети і генетично споріднених форм розумного життя перманентно виникають труднощі в порозумінні. Численні непорозуміння супроводжують комунікаційні процеси фактично всіх можливих рівнів — від міжособистісного до міжкультурного. Із зрозумілих причин кожній окремій людині найбільш драматичними видаються міжособистісні комунікаційні непорозуміння. За їх життєвою чередою ніби відступають на другий план непорозуміння інших рівнів: групові, національні, геокультурні.

Як приклад можливих міжкультурних непорозумінь можна навести хоча б розбіжності В "мові жестів" у різних культурах, про які ми вже говорили В темі 2. Розбіжності ще більш глибокого рівня знаходимо між різними геоісторичними культурними утвореннями. Мабуть, найвідомішим прикладом є різниця культурної ментальності „східної" і «західної» культур. Проте можна навести і безліч інших. Так, Ю. Берьозкін, пояснюючи причини значних розбіжностей у трактуванні різними європейськими науковцями „образу інкської імперії, вказує на наявність сутнісних відмінностей у формах збереження та передачі інформації в європейській та андській культурах: „Інки зберігали інформацію за допомогою кіпу — в'язки різнокольорових шнурків із вузликами. Подібна знакова система була не менш емкою, ніж ацтекське піктографічне письмо, але вона не може бути зіставленою з європейською. Кіпу не були випадковим винаходом. Вони з'явилися до інків, а принципи мислення, що лежать В основі „вузликового письма", тісно пов'язані з властивими індіанцям Анд календарно-астрономічними уявленнями, з особливостями їх соціальної організації. В Андах прірва між європейською і місцевою культурами була настільки глибокою, що після конкісти освічені індіанці та метиси виявилися здатними викласти свої погляди 8 доступній завойовникам формі лише в тих випадках, коли їх Власне мислення певною мірою європеїзувалося. У деяких авторів, таких як дуже популярний свого часу Інка Гарсіласо де ла Вега, європеїзація була більш, у інших — менш повною, але В зовсім недоторканому Вигляді давній індіанський світогляд навряд чи хто-небудь зумів передати".

Слід звернути увагу, що своєрідність тієї або іншої культури не обмежується світоглядними аспектами, а стосується й аспектів технологічних. Ю. Берьозкін зауважує: „Досягнувши Перу, іспанці дивувалися відсутності деяких з їхньої точки зору елементарних і самоочевидних навичок, інструментів і винаходів, наприклад незнанню індіанцями плавки металу, ковальських міхів, пиляння і свердління і т.п." Слід, звісно, згадати і невідоме доколумбовій Америці колесо. Та найімовірніше тільки відсутністю індіанських досліджень європейської культури пояснюється незареєстрованість здивування індіанців станом і характером культури європейців. Хоча загалом показниками прогресу прийнято визнавати технології і політичний стан суспільства, однак історія не абсолютно підтверджує наявність у цих сферах якоїсь однозначно прямої лінії розвитку. Так, уЖе давні римляни широко користувалися вдруге „винайденим" у XIX cm. бетоном, знали принцип роботи парового двигуна, щоправда, використовували його в дитячих іграшках.

ЯК ВІДОМО, людина, яка знає тільки одне, своє власне, в якому вона живе все життя, культурне середовище, взагалі виявляється не в змозі усвідомити, що вона "живе в культурі", і виділити культуру як об'єкт рефлексії, побачити свою культуру в усій її специфічності, в тому числі і з тими ілюзіями та упередженнями, які, за Г. Гегелем, утворюють "здоровий глузд" тієї чи іншої епохи. Мабуть, дещо подібне відбувається і з самоусвідомленням земною формою розумного існування (людством) специфічності й унікальності своєї власної форми раціональності й культури загалом у масштабі Світобудови.

По-третє, слід ураховувати й дуже ймовірні втручання в перебіг контактів між окремими космічними осередками форм життя V типу зі сторони типів II та III. Такі втручання можуть серед іншого мати на меті обмеження контактів між космічними осередками життя типу V, до якого належить і земна цивілізація, про що йтиметься далі.