Электронный
методический кабинет

Джерела митного права.

Митне право України (ua) 
Джерела митного права — різноманітні зовнішні форми вираження норм митного права, які встановлюють загальні правила поведінки суб'єктів у митній сфері. У зв'язку з тим, що здебільшого митні відносини є владовідносинами, то основне регулятивне навантаження припадає на нормативні акти. Це пояснюється тим, що при здійсненні митної справи митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права.

Основним джерелом митного права, як і інших галузей законодавства, є Конституція України. В ній встановлено низку норм, які мають загальне значення: про спрямування діяльності держави та її органів, про верховенство права, про міжнародні договори як частину національного законодавства України, про забезпечення регулювання і захисту власності, екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, спрямованість зовнішньоекономічної діяльності на забезпечення національних інтересів шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та інші.

Другий рівень конституційних норм — спеціальний і встановлює висхідні засади митної діяльності в Україні. Так, відповідно до п. 9 ст. 92 Конституції України засади зовнішньоекономічної діяльності і митної справи визначаються виключно законами України. За пунктом 22 цієї статті виключно законами України також встановлюється державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування; податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. До повноважень KM України п. 8 ст. 116 Конституції України віднесено організацію й забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.

Основне ж навантаження регулювання митних відносин припадає все ж таки на МК України як кодифіковане зібрання найбільш важливих норм митного права. МК України прийнято 20 грудня 2001 р. і підписано Президентом України 11 липня 2002р..

Структурно МК України складається із преамбули, 21 розділу, що розбиті на 67 глав і мають 432 статті. Характерно, що кодекс у редакції від 20 грудня 2001р. мав 24 розділи, що були розбиті на 78 глав і мали аж 524 статті.

Новий МК України містить:

I — «Загальні положення», статті 1—39;

II — «Митний контроль», статті 40—69;

III — «Митне оформлення», статті 70—90;

IV — «Переміщення та пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України», статті 91—109;

V — «Митні процедури при переміщенні товарів через митний кордон України різними видами транспорту», статті 110—153;

VI — «Розпорядження товарами, що перебувають під митним контролем», статті 154—175;

VII — «Підприємницька діяльність із надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів та перевезення товарів,що переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним контролем», статті 176—184;

VIII — «Митний режим щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України», статті 185—246;

IX — «Особливості пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами», статті

247—255;

X — «Контроль за переміщенням через митний кордон Украї

ни товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності», статті 256—258;

XI — «Митна вартість товару і методи визначення митної вартості товарів», статті 259—275;

XII — «Країна походження товарів», статті 276—285;

XIII — «Митні пільги», статті 286—302;

XIV — «Митна статистика», статті 303—310;

XV — «Українська Класифікація товарів зовнішньоекономічної

діяльності», статті 311—314;

XVI — «Верифікація сертифікатів про походження товарів з України», статті 315—318;

XVII — «Порушення митних правил і відповідальність за них.

Відповідальність осіб, що беруть участь у провадженні у справах про порушення вимог митних правил», статті 319—355;

XIX — «Провадження у справах про порушення вимог цього кодексу», статті 356—406;

XXI — «Працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій України», статті 407—432;

XXII — «Прикінцеві положення».

Структура митного кодексу України зумовлює систему цього права та відповідно послідовність викладення матеріалу у цьому посібнику. У той же час на наполягання Президента України і ряду народних депутатів відносини, що стосуються митно-тарифного регулювання, і в подальшому зберегли свою відносну автономію.

Положення МК України деталізуються у поточних законах. Наприклад, Закон України «Про єдиний митний тариф» регулює види та порядок стягнення мита. Серед інших законів України, що належать до митного права, варто відзначити такі, як «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р., «Про введення єдиного збору, що стягується у пунктах пропуску через Державний кордон України» від 4.11.1999 р., «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби» від 24.05.19% І p., «Про транзит вантажів» від 20.10.1999 p., «Про звільнення від І обкладення митом предметів, які вивозяться (переміщуються) громадянами через митний кордон України», «Про режим іноземного І інвестування», «Про вивіз, ввезення й повернення культурних цінностей», «Про гуманітарну допомогу» та інші.

Значна кількість норм митного права міститься в підзаконних нормативних актах, які дістали назву адміністративної нормотворчості. І за її допомогою наповнюються реальним змістом відсилочні норми законів. Окрім цього, дається трактування деяких термінів: «недобросовісний декларант», «життєво-важливі інтереси» тощо. До І таких нормативних актів належать Укази Президента України, ] Постанови KM України. Це пояснюється характером митної справи та необхідністю оперативно вирішувати ряд питань щодо забезпечення вигоди для українських громадян при перетині митного кордону, підприємців при здійсненні ЗЕД, інших джерел І права.

У митному праві України присутня значна частка відомчих норм, що приймаються наказами Державної митної служби України. Державна митна служба України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи та здійснює управління цією сферою відповідно до п.8 Положення про державну митну службу України, в межах своєї компетенції видає накази, організовує і контролює їх виконання. У передбачених законодавством України випадках її рішення є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоуправління, підприємствами, закладами і організаціями всіх форм власності та громадянами. В разі необхідності ДМСУ видає разом з іншими центральними та місцевими ] органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Нормативно-правові акти Держмитслужби України, як і інші, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції | України.

Значне місце в сучасних умовах посідають міжнародні угоди з митної справи. Окрім вищезазначеного, ці норми охоплюють такі питання:

— процедуру догляду міжнародних поштових відправлень;

— уніфікацію митних правил при морському, залізничному, повітряному, автомобільному сполученні та змішаних перевозках;

— митне оформлення контейнерів;

— правовий статус осіб, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, і митний режим багажу, що перевозиться окремо від пасажирів.

Серед джерел митного права можна назвати такі акти:

1) публікації Міжнародної торговельної палати, наприклад Міжнародні торгові терміни — «Інкотермо-90», «Уніфіковані звичаї й практика для документарних акредитивів»;

2) документи Європейської економічної комісії ООН, наприклад загальні умови постачань, проформи контрактів і т.п.;

3) звичайне право (звичаї, звичаї ділового обігу);

4) судово-арбітражна практика.

Чинне законодавство визнає регулятором ЗЕД контракти між безпосередніми учасниками такої діяльності. Цей регулятор ґрунтується на нормах національного права, що мають обов'язковий (імперативний) характер, і нормах міжнародного права, що носять диспозитивний характер, коли сторони мають право відступати від цих норм. Диспозитивний характер властивий міжнародним конвенціям, наприклад Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція 1980 p.). Диспозитивні норми права відіграють велику роль у взаєминах іноземних партнерів, тому що сприяють, однаковості в розумінні самих термінів, прав і обов'язків сторін, прискоренню проведення переговорів не вимагають знання законодавства країни іноземного партнера.