Электронный
методический кабинет

Поняття відкритого моря та його свободи

Буроменський М.В. • Міжнародне публічне право • 2006 (ua) 
Чинне міжнародне право, безумовно, визнає існування відкритого моря як простору з особливим міжнародно-правовим режимом. Відповідно до ст. 1 Конвенції про відкрите море 1958 р. термін «відкрите море» охоплює «всі частини моря, які не входять ні в територіальне море, ні у внутрішні води будь-якої держави». У Конвенції ООН із морського права 1982 р. відкритим морем названі всі частини моря, «які не входять ні у виключну економічну зону, ні в територіальне море або внутрішні води будь-якої держави, ні в архіпелажні води держави-архіпелагу» (ст. 86).

Становлення міжнародно-правової свободи відкритого моря відбувалося поступово. До часу першої кодифікації морського права в Конвенції про відкрите море 1958 р. були закріплені свобода судоходства, свобода риболовства, свобода прокладання підводних кабелів і трубопроводів, свобода польотів над відкритим морем. Конвенція допускає існування й інших свобод, «що визнаються відповідно до загальних принципів міжнародного права» (ст. 2). Конвенція ООН з морського права 1982 р. доповнила свободи відкритого моря двома новими: свободою будувати штучні острови та інші установки, що допускаються відповідно до міжнародного права, і свободою наукових досліджень (ст. 87). Свободами відкритого моря можуть користуватися всі держави, незалежно від того, чи мають вони морське узбережжя.

Свобода судноплавства та свобода польотів над відкритим морем є найбільш повними в переліку свобод відкритого моря. Але, як і всі свободи відкритого моря, їх надають із врахуванням обов'язків держав дотримуватися певних правил. Так, здійснення судноплавства має бути підпорядковане Міжнародним правилам попередження зіткнень судів у морі. Польоти в повітряному просторі над відкритим морем здійснюються відповідно до норм міжнародного повітряного права.

Свобода прокладання підводних кабелів і трубопровода виникла як звичаєво-правова, держави активно користувались нею із середини XIX ст. У 1884 р. в Парижі була підписана перша багатостороння конвенція з охорони підводних телеграфних кабелів. Під час кодифікації міжнародного морського права свобода прокладання підводних кабелів і трубопровода була закріплена в ст. 26 Конвенції про відкрите море 1958 р. і статтях 112-115 Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Усі держави мають право прокладати по дну відкритого моря за межами континентального шельфу підводні кабелі та трубопроводи. Ніхто не вправі заважати державі в реалізації нею цієї свободи. Вона ж, у свою чергу, зобов'язала належним чином брати до уваги вже прокладеш по дну моря кабелі та трубопроводи, не перешкоджати їх ремонту і, по можливості, не перешкоджати свободі судноплавства та риболовства. Прибережна держава за певними виключеннями не може перешкоджати прокладанню або підтримав, не у справності іноземних підводних кабелів або трубопроводів на континентальному шельфі. Визначення траси для проходження іноземних трубопроводів на континентальному шельфі здійснюється за згодою прибережної держави. Розрив, пошкодження підводного кабелю або трубопроводу тягнуть відповідальність власника відповідно до міжнародного права та національного законодавства.

Свобода риболовства - це найдавніша та загальновизнана свобода відкритого моря. Масова експлуатація морських живих ресурсів привела до необхідності встановлення з початку XX ст. міжнародно-правових обмежень у галузі риболовства. Ці ж питання знайшли відображення під час кодифікації міжнародного морського права в 1958 і 1982 роках. Свобода риболовства означає, що всі живі ресурси відкритого моря знаходяться в загальному та рівному користуванні всіх держав світу. Міжнародні договори, що

укладаються в галузі користування такими ресурсами, не можуть завдавати жодним чином збитків державам, що не беруть у них участь. Але у випадках встановлення в міжнародних договорах обмежень із метою збереження ресурсів держави повинні дотримуватися цих обмежень. Свобода риболовства не торкається особливого режиму риболовства у виключній економічній зоні.

В останні роки в міжнародному праві, особливо в Конвенції ООН з морського права 1982 p., свобода риболовства все більше розглядається крізь призму охорони тваринного світу. З цією метою на держави покладено зобов'язання зберігати та керувати живими ресурсами відкритого моря1, а також вживати щодо своїх громадян заходи з метою забезпечення збереження таких живих ресурсів2. Реально забезпечити ці положення Конвенції виявляється досить складно, оскільки практично вони не знаходяться в галузі ефективного міжнародного контролю. До того ж ця норма не має прямої дії. У зв'язку із цим достатньо згадати негативну позицію низки держав щодо міжнародних обмежень китового промислу.