Электронный
методический кабинет

Питання про міжнародно-правовий режим Притики

Буроменський М.В. • Міжнародне публічне право • 2006 (ua) 
Арктика є одним із найбільш важкодоступних просторів Землі. Більша частина Арктики ніколи не була постійно заселена, і люди довго не могли приступити до її освоєння.

Тому більшість прийнятих державами актів суверенітету щодо Арктики та розташованих тут островів довгий час були не більше ніж формально необхідними. Початок ефективного освоєння північних просторів на межі XIX—XX століть привів до виникнення територіальних спорів про приналежність арктичних островів (архіпелаг Шпіцберген), а пізніше - до спроб деяких при арктичних держав проголосити суверенітет над значними просторами Арктики шляхом створення так званих полярних секторів. Ідею Радянського Союзу встановити кордони «полярного сектора» 1985 р. підтримала Канада. Російська федерація також вважає за необхідне проведення кордонів арктичного сектора і тим самим претендує на встановлення над ним свого суверенітету.

Поширення державного суверенітету на морські простори Арктики за межами територіальних вод і виключної економічної зони не можна вважати правомірним. Міжнародно-правовий режим відкритого моря, як такий, що не підлягає державному привласненню, є загальновизнаним і в загальному, і в конвенційному міжнародному праві. Кліматичні умови Арктики, що технічно ускладнюють користування свободами відкритого моря в Північному Льодовитому океані, не можуть служити підставою для перегляду його статусу. Більшість держав, у тому числі чотири з шести при арктичних (Данія, Швеція, Норвегія, США), утримуються від визнання секторального поділу Арктики.