Электронный
методический кабинет

Державні інтереси, політика та міжнародне право

Буроменський М.В. • Міжнародне публічне право • 2006 (ua) 
Поняття зовнішньої політики обіймає як завдання та цілі, які переслідують держави у відносинах з іншими державами, міжнародними організаціями, так і методи та засоби, які вони використовують для забезпечення своїх особистих інтересів. Інтерес можна визначити як усвідомлену потребу. Потреби ж визначаються конкретними для кожної держави внутрішніми та зовнішніми умовами їх існування, такими, наприклад, як особливості географічного положення, розмір території, забезпеченість сировиною, рівень індустріалізації, продуктивність сільського господарства, національний склад населення, історичні традиції, місце в системі міжнародних відносин тощо. Усі ці чинники об'єктивно детермінують потреби держави та визначають її інтереси.

Слід, однак, розрізняти:

а) державний інтерес (raison d'etat) як достеменно вивірену модель реальних потреб держави, тобто інтерес, який визначається в результаті достовірного наукового аналізу сучасної міжнародної ситуації й екстраполяції на цій основі майбутнього курсу держави;

б) підміну державного інтересу вузьким інтересом, що випливає з тимчасових потреб політичної партії опозиції, якій для захоплення влади потрібна військова поразка своєї власної країни в непопулярній війні або інші зовнішньополітичні провали партії влади.

На реальну зовнішню політику держав суттєво впливають суб'єктивні й ідеологічні чинники: релігія ..революційні та консервативні доктрини тощо. Як результат цих впливів складаються політичні доктрини, які певною мірою віддзеркалюють стратегічні напрями зовнішньої політики окремих держав. Згадаємо англійську політичну доктрину «блискучої ізоляції», європейську доктрину рівноваги сил, політику легітимізму, сучасну доктрину загальнолюдських цінностей. Широко відомі численні американські доктрини: «доктрина Монро» (1823), «політика великої дубини» (1907), «політика відчинених дверей», «політика Ейзенхауера». З практики Радянського Союзу назвемо «доктрину Брежнєва», за допомогою якої радянська дипломатія намагалася виправдати військові інтервенції країн Організації Варшавського договору проти Угорщини (1956) та Чехословаччини (1968).

Зовнішню політику держав визначають їхні інтереси. Інтереси держав неминуче співпадають і зіштовхуються. У світі немає двох держав, чиї інтереси абсолютно ідентичні. Безумовно, політика чинить суттєвий вплив на міжнародне право, міжнародне право — на зовнішню політику. Міжнародне право — результат компромісу, погодження волі окремих держав, його норми та принципи мають застосовуватися незалежно від доцільності, вигоди для тієї чи іншої держави1. Політику кожної держави формують її інтереси.

Найсуттєвішу ознаку відмінності зовнішньої політики від сфери міжнародного права чітко визначив ще Гуго Гроцій: «Предмет юриспруденції — питання права та справедливості, предмет політичної науки — доцільність і користь».

Зовнішня політика є загальною орієнтацією держави в міжнародних справах. Найважливішим способом здійснення зовнішньої політики є дипломатія. І зовнішня політика, і дипломатична практика мають відповідати міжнародному праву, яке встановлює певні правила. Міжнародне право відчуває на собі вплив державної політики. Дипломатія є одним з інструментів створення норм міжнародного права. Але ні зовнішня політика держави, ні дипломатія не повинні суперечити загальновизнаним «принципам міжнародного права.

Міжнародне право безпосередньо впливає на зовнішню політику держави, зобов'язуючи останню узгоджувати її дії із зобов'язаннями за міжнародним правом.

Розрізняють зовнішню політику захоплення чи поступок, агресії чи миролюбності, очікувальну та раптову, реакційну, революційну та ліберальну. її можна класифікувати і за галузями управління (фінансова, митна, промислова, аграрна тощо). Бісмарк називав політику мистецтвом можливого. Але історія дає немало прикладів, коли політики ставили перед своєю державою, народом, партією цілі, досягти яких було неможливо, але енергія, вдача, талант разом із обставинами давали можливість отримати владу (Олександр Македонський, Микола І, Ленін, Сталін).