Электронный
методический кабинет

Організація Чорноморського Економічного Співробітництва

Кучик • Міжнародні економічні відносини (ua) 
Чорноморський регіон — це географічна спільність держав і народів, котра створила свою певну історичну культуру і зблизила їх народи. Причорномор'я з найдавніших часів було справжньою колискою унікальних цивілізацій, які суттєво збагатили скарбницю світової культури; жвавим перехрестям між Європою та Азією де впродовж віків відбувалось змішання рас і етносів, взаємне переплетіння культур, систем господарювання й економічного життя та традицій. Але тільки в останньому десятиріччі XX ст. були зроблені практичні кроки до посилення співробітництва держав у Чорноморському регіоні на багатосторонній основі. Цьому передувати глобальні події, що відбулися у світі. Розпад тоталітарної системи в країнах Центральної та Східної Європи, припинення існування Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), Варшавського договору (ВД) і самого СРСР — ініціатора і засновника цих союзів, докорінно змінили геополітичну ситуацію в Чорноморському регіоні.

25 червня 1992 року Глави держав або урядів 11 країн — Азербайджану, Албанії, Болгарії, Вірменії, Грузії, Греції, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини й України зібралися на запрошення уряду Туреччини в Стамбулі. Там було підписано Декларацію про Чорноморське економічне співробітництво і Босфорську заяву, що створили правову основу інтеграційних процесів у регіоні Чорного моря. Метою ЧЕС є створення трансрегіональної інтеграційної системи співробітництва. Географічні та економічні параметри ЧЕС є досить вражаючими, адже це регіон площею близько 20 млн км2, а населенням близько 330 млн осіб, щорічним обсягом торгівлі більше 300 млрд дол. США, другий за величиною після Перської затоки за покладами нафти та природного газу. Все це закладає великі перспективи для регіонального співробітництва та згуртування цих держав навколо Чорного моря.

ЧЕС є досить строкатою структурою, адже її члени є одночасно членами таких різних політичних і економічних угруповань, як НАТО, СНД, ЄЕС тощо. Незважаючи на спільну орієнтацію на

створення загальноєвропейського простору, держави — учасниці ЧЕС істотно відмінні у своїх пріоритетах та баченні майбутнього європейського процесу. Ключовими дезінтеграційними фактора, ми ЧЕС є політична нестабільність країн-учасниць та їхня економічна несумісність, а також істотні соціально-культурні відмінності та глибокі конфлікти як між країнами, так і всередині деяких з них. На жаль, економічне підґрунтя співпраці країн регіону поки що не в змозі компенсувати таку гетерогенність цієї організації тому зараз ЧЕС багато в чому залишається лише потенційною організацією, а не дієвою реалією сьогодення. Реальним здобутком ЧЕС залишається закладення лише базисних структур регіонального співробітництва.

Характерною рисою ЧЕС є те, що то тут відсутнє абсолютне домінування будь-якої однієї сили. Незважаючи на членство у ЧЕС Росії, через труднощі трансформаційного періоду та обмеженість ресурсів у перший період існування ЧЕС вона не проявляла особливої активності в її діяльності. Лише у 1995 році відбулася суттєва активізація ролі Росії у цій організації, а особливо в період головування (квітень-жовтень), коли було проведено низку заходів та висунуто ряд ініціатив як економічного, так і політичного характеру. Туреччина намагалася робити основний акцент на економічній співпраці у межах ЧЕС та створити під своєю егідою структуру, яка б стала регіональним центром тяжіння. На відміну від Росії, Туреччина не розглядається Україною, Грузією та Азербайджаном як гегемоністична регіональна сила.



Саме у Чорноморському напрямку Україна може виявити свою вагу регіональної сили. Адже СНД, інша регіональна організація, членом якої є Україна, позначена виразним домінуванням російських інтересів та відсутністю дієвих механізмів вирішення економічних та політичних проблем та розвитку співробітництва. Звідси привабливість ЧЕС в очах України. ЧЕС має потенціал стати міцною основою для співпраці України з країнами Чорноморського регіону, проте поки що, на жаль, не стала. Частка торговельного обороту з державами — членами ЧЕС у загальному зовнішньоторговельному обороті України становить 48,3 % , про те 87,9 % цієї цифри складає торгівля з Росією.

Важливе значення для України має комплексна концептуальна оцінка своїх економічних інтересів у ЧЕС. Необхідно також виробити системи пріоритетів у стосунках з державами регіону в межах ЧЕС, знайти прийнятні шляхи узгодження інтересів країн-членів ЧЕС з іншими міжнародними структурами, відповідні механізми подолання політичних протиріч, а зрештою — місце у світовій економічній системі.

1.2.1. Чорноморські доктрини в геополітичній думці України

"Море єднає народи більше, а ніж політичний суходіл" Ф. Ратцель

Не вщухають суперечки державних та політичних діячів щодо пріоритетів міжнародного співробітництва України. Одні доводять, що наша держава повинна розвивати міжнародні відносини переважно із Заходом, інші — з Євразійськими країнами, особливо з Росією. Як писав великий український історик М. Грушевський, "...історичні умови життя орієнтували Україну на Захід, географічні орієнтували і орієнтують на південь, на Чорне море ..." [12, с 77].

Регіон Чорного моря завжди мав особливе значення, як в європейській політиці, так і в стратегічній політиці України.

Історія свідчила, що вже на початку Київської держави визначальною для її політики, продиктованої як політичними, так і економічними інтересами, була вісь Північ-Південь. Київські князі недаремно вели боротьбу проти Хазарії, робили все, щоб не випустити зі своєї орбіти досить віддалений Новгород, спрямовували зусилля в бік Чорного моря і Дунаю. Яскравим прикладом такої політики була діяльність Великих князів Святослава та Володимира. На перешкоді реалізації такого "чорноморського вектора" стало опанування південноукраїнських степів кочовими народами. Варто зазначити, що територією України проходив і Великий Шовковий шлях. Зараз проект під аналогічною назвою займається транзитними перевезеннями вантажів, транспортуванням казахської, азербайджанської та російської нафти й газу з Євразійської частини на Захід і з Півночі на Південь Європи, а далі — аж до Африканського континенту [12, с 77].

Питання про геополітичну орієнтацію виникло в другій половині XVII ст., коли знову постало питання про незалежність держави українського народу. Але в цей період орієнтація на Північ та Північний Схід, як і на Захід вела до втрати державності і перспектив на майбутнє. Остання спроба розіграти українську кapту і спрямувати Україну, що мислилась незалежною, до Чорного моря пов'язується з акціями Міхала Чайковського (Садик-паші) під час Кримської війни в XIX ст. Сплеск "туркофільства" проявився й у гарячого П. Куліша.

Втретє питання про геополітичну орієнтацію України виникло в зв'язку з Першою світовою війною. У 1914 році у Львові з'явилася друга частина "Короткої географії України", що мала підзаголовок "Антропогеографія", в ній молодий професор С. Рудницький розглядає Чорне море фактично з погляду геополітики ставлячи його в центр свого бачення майбутнього України. Він наголошує на специфіці географічного положення нашої країни: вона має широкий вихід до Чорного моря, яке, в свою чергу, пов'язане протоками Босфор і Дарданелли з Середземномор'ям, і далі з Малою Азією та Африкою. Рудницький сміливо, як на ту ситуацію, підкреслює, що якби Україна була самостійною, "відразу стала б одною з найбільших і наймогутніших європейських держав" [6, с 46].

Його праця "Українська справа зі становища політичної географії", опублікована у Відні 1923 року, показала значення Чорного моря для розвитку нашої країни в історичному розрізі й накреслила певні віхи для майбутнього. Вчений передбачає сполучення через мореплавні канали "між Чорним морем і Балтійським та Каспієм" і з цього зробив досить оптимістичні висновки для України: "В безпосередньому положенні України над Чорним морем, — писав він, — в обставині, що ціла половина чорноморських берегів належить до суцільної української території, лежить запорука великої політично-географічної ролі України вже у найближчому майбутньому". Це те, про що ми кажемо сьогодні, як про транзитний характер нашої країни.

Таким чином, Чорне море ввійшло в коло тем, які опинилися в полі зору української політичної еліти. І першим, хто розробив геополітичну доктрину для України з урахуванням такого чинника, як Чорне море, був саме М. Грушевський, який написав трак тат під назвою "На порозі Нової України". Складався він з кількох есе, серед яких були й есе "Орієнтація чорноморська" і "Нові перспективи". Вчений зазначає: "На півдні Чорне море тісно зв'язувало наше узбережжя з малоазіатським, а через нього з сферами старих культур — месопотамської, єгипетської, егейської... Чорне море не ділило, а зв'язувало узбережні краї" [6, с 46]. Він розумів об'єктивну цивілізаційну належність України до Заходу, закликав учитись на Заході, насамперед у Німеччині та США. Разом з тим зазначав: "Але коли школою для нас мусять бути ці країни західної культури, полем нашої діяльності, нашої власної творчості повинні бути країни, які, подібно як і Україна, виросли у впливах чи зв'язках східної культури — країни в сфері нашої чорноморської орієнтації, об'єднані Чорним морем як центром комунікації і різнорідних культурних і політичних взаємин". Він доводить, що географічні особливості України, а саме — водні артерії, "ведуть до комунікаційного центру" Чорного моря, шляхи сполучення, "коли б вони будувалися нами в орієнтуванні нашими інтересами", теж мали б бути спрямованими до нього. Він виступає проти "федерації поневолі", а натомість відстоює федерацію "країв, зв'язаних географічно, економічно й культурно" і зазначає: "Як першу ступінь до такої федерації .. .я вважаю економічне і культурне співробітництво, кооперацію народів Чорного моря". Учений наголошує, що "тісно зв'язавшись між собою, ці чорноморські краї можуть створити незвичайно багату, велику і многосторонню економічну базу", яку мають використати для блага своїх народів, у тому числі й "великі транзитні дороги на Схід" [6, с. 46]. Про те, що М. Грушевський не залишав ідей щодо Чорноморської орієнтації, свідчать такі його праці, як "Полуднева, або Степова Україна", "Степ і море в історії України. Кілька слів щодо плану і перспектив свого досліду". Ці слова стали початком ідеї, яка привела вже в наш час до створення ОЧЕС і ГУУАМ. Але саме А. Синівський робив спроби розглядати Україну та її економіку з позиції геополітики, тобто беручи до уваги її історичну та географічну специфіку стосовно країн Близького Сходу, особливо Туреччини. У цьому зв'язку важливе значення має його стаття "УРСР є також частиною людськості й також частиною території земної кулі, що може скласти певний економічний комплекс з країнами Близького Сходу на засадах найбільш доцільного розподілу праці й обміну продукцією". Ним визначаються труднощі, що чекають на цьому шляху: "Умови для розвитку торговельних зносин надзвичайно тяжкі, але ж систематична постійна праця відповідно геополітичним і економічним тенденціям над розвитком торговельних зв'язків мусить дати свої наслідки"

[6, с. 48]. Писали на подібні теми також О. Грушевський, В. Дубровський, I. Лерман.

Естафету розробки геополітичної доктрини напередодні Другої світової війни перебрала Західна Україна й українська політична еміграція. У 1938 році у Львові з'являється праця Ю. Липи під характерною назвою "Призначення України". Він Розглядає зв'язки населення нинішньої України ще з найдавніших часів з сусідніми народами, визначає роль і вплив кожного з них на різ них етапах історії на долю нашого народу, його ментальність. У тексті Ю. Липи багато влучних оцінок і цікавих спостережень, які підтверджують його тезу про самобутність українців, їх призначення бути вільними і щасливими. І як квінтесенцію свого аналізу він висуває просту тезу: "Тільки вісь Південь-Північ є віссю українських земель". І далі: "Оборона своєї осі Південь-Північ-це найважливіше завдання України в історії". Він вірить у стабілізуючу роль відбудованої ним осі в світовій політиці [6, с. 48]. Розвинув він цю думку в іншій своїй праці "Розподіл Росії": "Коли поземною геополітичною віссю Москви є горішнє Поволжя, то поземною віссю України є північно-східний берег Чорного моря. Коли в Московії величезна більшість тече на Північ, то в Україні всі ріки пливуть на Південь, за винятком одної Кубані. Найприроднішою віссю експансії України є південна вісь, як найприроднішою для Московії є вісь північна. Московія — це Північ, а Україна — це Південь" [1, с 33].

У праці "Чорноморська доктрина" Ю. Липа робить наголос на спільних інтересах країн Чорноморського басейну і на його величезних потенційних можливостях. На його думку, власне сильна і незалежна Україна покликана консолідувати цей регіон, ставши його лідером, і разом з іншими країнами регіону створити сильну політичну одиницю.

Ю. Липа, І. Шовгенівський та Л. Биковський у Варшаві створили Український Чорноморський інститут, що діяв нелегально Він видав деякі праці українських учених, зокрема працю Ю. Липи "Чорноморська доктрина", Л. Биковського "Туреччина. Бібліографічні матеріали", атлас "Чорноморський простір". Основною ідеєю, за словами Л. Биковського, було те, що "Туреччина, Украї на та інші країни Чорноморського простору, — це частина спільної Батьківщини для всіх, хто його заселює. Тому інтереси турецькі мусять бути так само близькі українцям, як українські турками.

Ця тема не втрачає своєї актуальності і зараз. Про це свідчать дискусії на тему "Схід чи Захід", численні конференції і публікації. Це питання не міг не проаналізувати і 3. Бжезінський у своїй праці "Велика шахівниця". Зрештою, практичним втіленням ідей творців "Чорноморської доктрини" стали ОЧЕС та ГУУАМ, в яких Україна могла б відігравати набагато значнішу роль. "Чорноморська орієнтація" жодним чином не суперечить нашій європейській орієнтації і ніяк не означає відмову від взаємно корисних рівноправних стосунків з іншими країнами — на Заході і Сході.

1.2.2. Історія створення

Наприкінці XX ст. відбулися значні зміни в політико-економічній побудові Європи. Геополітична та економічна ситуація характеризувалась, з одного боку, розпадом економічних об'єднань країн так званої соціалістичної співдружності, появою нових посткомуністичних держав, перед якими постало безліч проблем економічного і політичного характеру, а з іншого — формуванням регіональних та субрегіональних угруповань, що певним чином сприяли демонтажу "залізної завіси". Неефективність вирішення економічних та політичних проблем у рамках СНД вимагала пошуку паралельних форм економічного співробітництва. У геоекономічному розумінні Чорноморський регіон — це потенційно місткий ринок, що має значні природні ресурси, науково-технічний потенціал, може стати ключовим місцем торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією. Йдеться про створення трансрегіональної інтеграційної системи співробітництва. Це перше значне інтеграційне утворення нового, постконфронтаційного етапу розвитку світової економіки, яке здатне поєднати країни з різними політичними та економічними орієнтаціями.

Система Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС) не могла сформуватися за часів глобального економічного протистояння ЄЕС та РЕВ, коли економіки країн обтяжували ідеологічні та військові чинники, а прагматичні потреби населення залишались незадоволеними. Окрім існування інтеграційних угруповань загально континентального значення (в Європі — ЄС, на американському континенті — НАФТА, в Азії — АСЕАН), можуть також ефективно функціонувати середні та малі інтеграційні угруповання. Тому розбудова системи чорноморського співробітництва стала одним з важливих механізмів входження країн Південно-Східної Європи до загальноєвропейської інтеграції. Президент України Л. Кучма у виступі на конференції "Нові можливості у Чорноморському регіоні" (Стамбул, 28 квітня 1997 року) зазначав, що послідовне зміцнення економічного співробітництва в регіоні Чорного моря відіграє не лише важливу роль у вирішенні проблем економічного розвитку країн, об'єднаних ідеєю ЧЕС, але й значною мірою сприяє поглибленню загальноєвропейської інтеграції [29].

Характерною рисою цього регіону є, окрім регіональної інтеграції ще один яскраво виражений фактор — Чорне море. Як наголосив у свій час німецький геополітик Ф. Ратцель, "море єднає народи більше, ніж політичний суходіл" [10, с 39].

Ідея створення регіональної економічної організації країн чорноморського басейну народилась у Туреччині. Первісний проект являв собою механізм радянсько-турецької співпраці, співзвучний ідеям перебудови та нового мислення. Як відомо, цю ідею запропонував у 1990 році, ще до розпаду СРСР, президент Туреччини Тургут Озал [9, с 42]. Його проектом передбачалося досягнення трьох таких цілей:

1) інтеграції причорноморського регіону у світову економіку;

2) найвигіднішого взаємного використання традиційних зв'язків країн Причорномор'я між собою і країнами Азії, Близького Сходу та Європи;

3) забезпечення поступового та ефективного переходу до ринкової економіки посткомуністичних країн за допомогою багатостороннього економічного співробітництва.

Турецький проект передбачав модернізацію економіки держав учасниць, що дало б змогу задіяти великий ринок країн з населенням понад 330 млн осіб. Наголос передбачалося робити насамперед на розвиток інфраструктури, яка б допомогла краще використати великі потенційні науково-технологічні можливості, раціональніше використовувати ресурси промисловості і сільського господарства. Проект Озала виокремлював Україну як державу з вели ким невикористаним сільськогосподарським потенціалом та знач ними природними ресурсами.

З розпадом СРСР і утворенням СНД ідея ЧЕС дещо трансформувалась. Вона відображала особливості національних та регіональних інтересів країн регіону і не конкурувала з традиційними економічними структурами, до яких вони входили. Власне СНД має досить гетерогенний простір, який об'єднує країни з різним рівнем розвитку та культурними традиціями. Всі вони переживають процес соціально-економічної трансформації, що змушує їх зосередитися на власних національних інтересах. Домінування Росії в СНД негативно позначилось на інтеграційних процесах у межах співдружності. Отже, цілком правомірно, що незалежні країни звернулися до ідеї посилення економічного співробітництва з географічно близькими до себе державами без домінування Росії. Цим ЧЕС відрізняється від Економічного Союзу на основі СНД.

Окрім географічно об'єднуючого чинника навколо Чорного моря, ідея створення ЧЕС зіткнулася з багатьма дезінтеграційними факторами — від політичної нестабільності країн-учасниць та їхньої економічної інфраструктурної несумісності до яскравих соціально-культурних відмінностей і глибоких традиційних конфліктів між країнами та всередині деяких з них. Інтеграційна політика ЧЕС має реалізовуватись у вкрай несприятливому середовищі.

Пригадаємо, з якими труднощами зіткнулася повоєнна Європа в опрацюванні власної інтеграційної моделі. Проблеми виявилися набагато гострішими, але прагнення миру й співпраці взяли гору и сприяли утворенню консолідованого та розвиненого європейського суспільства. Цей досвід, безумовно, варто враховувати і розбудовуючи процеси чорноморського співробітництва. Розгляд ЧЕС як потенційної зони вільної торгівлі розкриває можливості узгодження зовнішньоекономічних пріоритетів та серйозні економічні суперечності країн регіону, проблеми їхньої економічної сумісності.

І все ж 25 червня 1992 року в Стамбулі президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Туреччини та України та голови урядів Албанії, Греції та Російської Федерації прийняли Босфорську заяву і підписали Декларацію про створення ЧЕС [29].

Передусім варто зазначити, що ЧЕС є організацією, заснованою на принципах, закладених у Гельсінському Заключному Акті та наступних документах, прийнятих на найвищому рівні, на Нарадах з безпеки та співробітництва в Європі і,зокрема, в Паризькій Хартії для нової Європи. Вона однаковою мірою поділяє такі загальнолюдські цінності, як демократія, права та свободи людини, процвітання через економічну свободу і соціальну cправедливість та рівну безпеку для всіх країн-учасниць. Мета та принципи, закладені в Декларації ЧЕС, прийнятій на найвищому рівні повністю відповідають принципам і основним документам ООН Декларація наголошує також на тому, що приналежність до ЧЕС не стає перешкодою для участі та співпраці з іншими регіональними та субрегіональними організаціями. Це створює сприятливий ґрунт для відповідного співробітництва між ЧЕС та іншими регіональними структурами, які включають понад півсотні країн з трьох континентів і виразно характеризують ЧЕС як відкриту структуру, мета якої — налагодження багатосторонньо взаємовигідного співробітництва та входження у світове господарство як вищий ступінь інтеграції.

1.2.3. Структура та цілі організації

Статут ЧЕС був підписаний одинадцятьма державами — засновниками 5 червня 1998 року в Ялті [16]. Статут заклав необхідну правову базу для плідної співпраці і відкрив широкі перспективи подальшого динамічного розвитку рівноправних і взаємовигідних відносин держав Чорноморського регіону. Він визначив організаційні основи існування Організації ЧЕС як повноправної міжнародної організації.

Верховна Рада України ратифікувала його 19 березня 1999 року [12, с 78]. Статут набув чинності 1 травня 1999 року.

Статут складається з десяти розділів: "Загальні положення". "Принципи і галузі співробітництва", "Участь", "Зустрічі на вищому рівні", "Головні та допоміжні органи", "Кворум та прийняття рішень", "Органи, пов'язані з ЧЕС", "Фінансові положення", "Правові положення", "Заключні положення" [16].

У другому розділі в ст. З є визначені такі цілі та принципи ОЧЕС:

— діяти у дусі дружби і добросусідства і зміцнювати взаємоповагу і довіру, діалог і співробітництво між державами-членами;

- сприяти розвитку та диверсифікації двостороннього та багатостороннього співробітництва на основі принципів і норм міжнародного права;

— поліпшувати умови підприємницької діяльності та заохочувати особисту та колективну ініціативу підприємств та компаній,

що безпосередньо беруть участь у процесі економічного співробітництва;

— розвивати економічну співпрацю, не порушуючи міжнародні зобов'язання держав-членів, включаючи зобов'язання, що випливають з їхнього членства у міжнародних організаціях чи інституціях об'єднувального або іншого характеру, і не перешкоджають розвитку їхніх відносин з третіми сторонами;

— враховувати конкретні економічні умови та інтереси держав-членів;

— заохочувати до участі у процесі економічного співробітництва ЧЕС інші зацікавлені держави, міжнародні економічні та фінансові інституції, а також підприємства і компанії.

Відповідно до ст. 4 Розділу 2 стратегічними напрямами співробітництва в рамках ЧЕС є: торгівля та економічний розвиток; банківська справа і фінанси; зв'язок; енергетика; транспорт; сільське господарство й агропромисловість; охорона здоров'я і фармацевтика; охорона навколишнього середовища; туризм; наука і техніка; обмін статистичними даними та економічною інформацією; співробітництво між митними та іншими прикордонними органами; контакти між людьми; боротьба з організованою злочинністю, незаконною торгівлею наркотиками, зброєю та радіоактивними матеріалами, з усіма актами тероризму та нелегальною міграцією або у будь-яких інших пов'язаних з ними напрямках за рішенням Ради.

Розділ 3 Статуту ОЧЕС присвячений формам участі держав у діяльності цієї організації. Зокрема, не тільки країни басейну Чорного моря, але й країни, що зацікавлені в Чорноморському регіоні, можуть приєднуватись до ЧЕС. Для цього їм необхідно подати заяву про вступ Раді міністрів закордонних справ (ст. 6).

Заяви про вступ до ЧЕС подали: Іран, Македонія, Югославія та Узбекистан. Вихід зі складу членів можливий за умови повідомлення про своє рішення Генерального Секретаря Постійного міжнародного секретаріату ЧЕС.

Відповідно до ст. 8 Розділу 3 держави можуть отримати статус спостерігача в ЧЕС за умови готовності зробити практичний і цін ний внесок у її діяльність. Цей статус надається і припиняється Радою міністрів закордонних справ. Статус спостерігача в Організації був отриманий: у 1992 році — Польщею, у 1993 році — Тунісом, Ізраїлем, Єгиптом, Словаччиною, у 1995 році — Італією, Австрією, у 1999 році — Францією та Німеччиною [21]. Низка країн заявила про свій намір приєднатись до ОЧЕС або набути статус спостерігача в Організації.

Розділи 5 і 7 присвячені інституційній системі ОЧЕС.

Головним постійним органом ЧЕС є Рада міністрів закордон них справ (до набуття чинності Статуту — Нарада міністрів закордонних справ). Рада наділена такими повноваженнями (ст. 11 Розділ 5):

— вирішує всі питання стосовно функціонування ЧЕС;

— розглядає всі справи, передані допоміжними органами і, таким чином, приймає відповідні рішення;

— приймає рішення стосовно членства і статусу спостерігача;

— приймає та змінює Правила процедури;

— засновує допоміжні органи в межах ЧЕС, доручає їм завдання, визначає, змінює або анулює їх мандати;

— обговорює будь-які інші питання, які вона вважає за доцільні.

Засідання Ради відбуваються двічі на рік. Діючий голова координує всю діяльність у рамках ЧЕС та забезпечує належне проведення заходів ЧЕС, а також виконання прийнятих резолюцій і рішень. Посада головуючого підлягає ротації кожні шість місяців відповідно до англійської абетки (ст. 12, Розділ 5). Рішення приймаються консенсусом.

Рада може засновувати допоміжні органи. Вони виконують накази Ради, розробляють спільні проекти і забезпечують їх виконання у відповідних областях. Допоміжні органи подають до Ради звіти про результати своєї діяльності, а також відповідні рекомендації (ст. 12, Розділ 5).

У рамках організації були створені робочі групи, які вважаються основними допоміжними органами, з таких питань: організаційних; банківської та фінансової діяльності; транспорту; зв’язку; торгівлі і промислового розвитку; сільського господарства; обміну стичними даними та економічною інформацією; екології; науки і технології; туризму; енергетики; охорони здоров'я і фармацевтики; співробітництва у надзвичайних ситуаціях; боротьби зі злочинністю тощо. Крім зазначених постійних робочих груп, створюються також тимчасові робочі групи експертів з конкретних питань. За Україною закріплено роль координатора діяльності робочих груп з питань торгівлі та економічного розвитку, захисту довкілля, банківської та фінансової діяльності. З1995 року працює механізм "трійки" (ст. 14, Розділ 5), що має забезпечити необхідну координацію та колегіальність через погодження рішень міністра закордонних справ нині головуючої в ЧЕС держави зі своїми колегами з країни, що головувала раніше, та тієї, що буде головувати наступною (наприклад, з жовтня 1996 року по квітень 1997 року це були відповідно Туреччина, Росія та Україна). З квітня по жовтень 1997 року головуючою в ЧЕС була Україна.

Під керівництвом Діючого голови ЧЕС функціонують: Комітет найвищих посадових осіб та Постійний міжнародний секретаріат.

Комітет найвищих посадових осіб відповідно до ст. 15 Розділу 5 наділений такими повноваженнями:

— розглядає діяльність допоміжних органів, оцінює виконання рішень та рекомендацій Ради та розробляє рекомендації та пропозиції для подання їх Раді;

— обговорює питання, пов'язані з координацією та співробітництвом з відповідними органами ЧЕС, інформує Раду щодо цих питань і виробляє, якщо потрібно, доречні рекомендації та пропозиції;

- вивчає організаційні аспекти діяльності ЧЕС, приймає участь у розробці попереднього графіка подій, приймає рішення з відповідних питань, крім питань, що належать до компетенції Ради або Діючого голови;

- подає річний бюджет ЧЕС до Ради для ухвалення;

- призначає експертів до спеціалізованої підгрупи для виконання бюджетного аудиту.

З 1994 року працює Постійний міжнародний секретаріат, який є головним виконавчим органом і перебуває у Стамбулі. Очолює Секретаріат Генеральний секретар. Персонал виконує свої обов'язки як міжнародні посадові особи з належним урахуванням принципів та цілей ЧЕС.

Існують також інші органи, пов'язані з ЧЕС, що мають власні бюджети і виконують свої функції згідно з основними документа ми ЧЕС (їм присвячений Розділ 7). Це Парламентська Асамблея ЧЕС (ПАЧЕС), Ділова рада ЧЕС, Чорноморський банк торгівлі і роз витку (ЧБТР), Наукове співробітництво та центри-філії ЧЕС.

Парламентська Асамблея Чорноморського Економічного Співробітництва (ПАЧЕС) діє на консультаційній основі. її діяльність дозволяє національним парламентам проводити свою законодавчу діяльність відповідно до рішень Ради міністрів закордонних справ, До ПАЧЕС входять 70 членів, які призначаються національними парламентами на термін не менше року за певними квотами: Російська Федерація має в Асамблеї 12 представників, Україна і Туреччина — по 9, Румунія — 7, Греція — 6, Болгарія, Грузія, Азербайджан — по 5, Албанія, Вірменія, Молдова — по 4 [22].

ЧЕС тісно співпрацює з Парламентською Асамблеєю. Відносини між ними ґрунтуються на принципах Декларації про ЧЕС, прийнятій 25 червня 1992 року в Стамбулі, а також Спільної Декларації про створення ПАЧЕС, підписаній 16 лютого 1993 року в Стамбулі дев'ятьма країнами (Азербайджаном, Албанією, Вірменією, Грецією, Молдовою, Росією, Румунією, Туреччиною та Україною). Болгарія і Греція беруть участь у діяльності цієї організації з 1995 року [14, с 249].

Як випливає з останньої Декларації, метою організації є створення правової основи для здійснення цілей і принципів поваги до прав людини, верховенства права і демократичних цінностей, сприяння і внесення вкладу в здійснення цих принципів і цінностей, розвиток дружніх відносин і співробітництва між парламентами і парламентаріями країн ЧЕС та забезпечення подальшого зміцнення атмосфери довіри і добросусідства між її народами, сприяння взаємодії країн ЧЕС в інших міжнародних організаціях, членами яких вони є.

Найвищим органом ПАЧЕС є Нарада парламентаріїв країн учасниць. Робочими органами є Секретаріат і Бюро (президент, 4 віце-президенти і казначей), а також три робочі комітети:

1) комітет з економічних, комерційних, технологічних та екологічних зв'язків;

2) комітет з політичних питань та законодавства;

3) комітет з культури, освіти та громадських справ. Лілова рада ЧЕС — це міжнародна неурядова організація, яка була створена у 1992 році представниками ділових кіл країн-членів ЧЕС. Після підписання Угоди про перетворення ЧЕС на міжнародну економічну регіональну організацію 5 червня 1998 ро-

ку в м. Ялті Ділова рада стала бізнес-складовою ОЧЕС. Вона має офіційний статус спостерігача в ОЧЕС, що дає їй право брати участь у роботі всіх структур від імені бізнес-представників регіону.

Метою Ділової ради є:

__сприяння поліпшенню бізнес-середовища в регіоні ЧЕС;

— створення необхідних умов для розвитку приватного сектора економік країн, які беруть безпосередню участь у різних сферах економічного співробітництва чорноморського регіону.

Ділова рада здійснює свою діяльність за такими основними напрямками: розробка і реалізація конкретних проектів; налагодження прямих зв'язків та інформаційного обміну; лобіювання інтересів ділових кіл у структурах ЧЕС; надання інформаційно-консультативних послуг і допомоги в пошуках партнерів; сприяння в комерційній діяльності; організація конференцій, семінарів, виставок тощо; залучення до роботи ділових кіл різних країн, які мають практичні інтереси в регіоні ЧЕС.

На 13-й Нараді міністрів закордонних справ країн-учасників ОЧЕС (м. Тбілісі, ЗО квітня 1999 року) було підтримано пропозицію Ділової ради створити мережу обміну діловою інформацією ОЧЕС.

Вищим органом Ділової ради є Рада директорів, засідання якої проходять за участю асоційованих членів, учасників-партнерів та спостерігачів.

Ділова рада ініціювала створення ЗО червня 1994 року Чорноморського Банку Торгівлі та Розвитку (ЧБТР), центральний офіс якого знаходиться в Салоніках (Греція). Його створення стало одним із найвагоміших результатів співпраці Причорноморських держав, що закладає реальну основу для практичної реалізації

різноманітних проектів у цьому регіоні. Мета банку — ефективна підтримка процесу переходу держав-членів до економічного процвітання народів регіону, а також функціонування та сприяння

регіональним проектам, та здійснення інших банківських послуг згідно з проектами державного та приватного секторів у державах-членах та торговими відносинами між державами-членами відповідно до Угоди про створення ЧБТР (ст. 22, Розділ 7).

Керівними органами банку є Рада керуючих та Рада директорів. Рада керуючих (по одному представнику від кожної країни) на своїх засіданнях визначає головні напрямки діяльності Банку, призначає президента Банку та розглядає і затверджує основні результати фінансової діяльності цієї установи. Зараз Президентом ЧБТР є М. Гюртін (Туреччина).

Рада директорів, до якої також входять по одному представнику від кожної країни, здійснює нагляд за проведенням Банком операцій відповідно до Статуту Банку.

Першим представником у Раді керуючих ЧБТР від України був тогочасний Голова правління Національного банку України В. А. Ющенко, який очолював її протягом 1998 та 1999 років

У лютому 2002 року Указом Президента України до складу Ради керуючих ЧБТР було призначено Міністра економіки та з питань європейської інтеграції України О. В. Шлапака. До складу Ради директорів від України входить перший заступник Держсекретаря Мінекономіки та з питань європейської інтеграції А. І. Гончарук [31].

Всі без винятку країни-учасниці ЧЕС, потреби яких у кредитуванні оцінено принаймні у 100 млрд дол. США, відводять ЧБТР надзвичайну роль у розвитку економічного співробітництва. Але ресурсів цього банку, капітал якого визначений в 1,5 млрд дол., вочевидь недостатньо для покриття потреб, тому фінансування проектів буде мати вибірковий характер [4, с 20]. Так, станом на початок 2002 року, Банком було розглянуто понад 200 різноманітних проектів на загальну суму понад 150 млн дол. США [31].

Розробку бізнес-плану банку передбачено здійснювати на таких засадах:

— ЧБТР буде діяти скоріше як банк розвитку, ніж комерція" ний;

— кредитори та позичальники будуть з-поміж країн-замов-ниць. Частка країн-засновників розділилася таким чином: Туреччина, Греція і Росія — по 16,5 % ; Болгарія, Румунія і Україна - по 13,5 % ; Азербайджан, Албанія, Вірменія, Грузія — 2,0 % .

- передбачено співфінансування проектів з іншими агенціями розвитку.

Серед пріоритетних напрямів діяльності ЧБТР виділено: розвиток транспортної інфраструктури, кредитування зовнішньоторговельних операцій та підтримку фінансових систем країн Чорноморського басейну. Основними видами послуг ЧБТР мають стати кредити, гарантії, прямі інвестиції. Передбачено також здійснення лізингових та факторингових операцій.

Перспективи діяльності банку є досить проблематичними через недостатність реальної частки підписного капіталу, що знову ж таки пов'язано з бюджетними обмеженнями країн-учасниць. Уже визначилися потенційні учасники фінансового ринку ЧЕС — це Туреччина, Росія і Греція. Представники цих країн на 8-й Нараді міністрів закордонних спра