Электронный
методический кабинет

Загальна характеристика та нормування оборотних коштів

Економіка підприємств • 2001 (ua) 
Поняття та структура. На підприємствах мають місце по­точні витрати фінансових (грошо­вих) коштів, які у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу й товарну стадії). На першій стадії кругообігу вони витрачаються на придбання си­ровини, матеріалів та інших ресурсів, тобто перехо­дять з грошової форми в матеріально-товарну, фор­мують певні виробничі запаси, потім вступають у другу стадію —- виробничу. На цій таки стадії в про­цес виробництва включаються робітники, що одер­жують за виконану роботу заробітну плату. Потім ма­теріально-товарні цінності матеріалізуються у формі готової продукції. На останній стадії кругообігу ви­готовлена продукція продається і підприємство має відповідну виручку (суму грошей), яка не лише по­вністю відшкодовує раніше авансовані витрати, а й дає певний прибуток.

Оборотні кошти — це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.

Формування й регулювання окремих елементів оборотних коштів має свої особливості. З огляду на це виокремлюють оборотні кошти у сферах вироб­ництва та обігу, а також розподіляють їх на нормо­вані й ненормовані .

Певне практичне значення мають з'ясування та оцінка структури оборотних коштів. Вони (кошти) ви­користовуються ефективніше тоді, коли більша їхня частина зайнята у сфері виробництва. Перебування оборотних коштів у сфері обігу — лише необхідна умова безперервності процесу відтворення; проте ця частина коштів підприємства не бере безпосередньої участі у створенні вартості продукції, що виготовляється. За роз­рахунками багаторічних середніх величин, зокрема на промисло­вих підприємствах України, частка оборотних коштів у сфері ви­робництва становить 72% (у тім числі на виробничі запаси та не­завершене виробництво припадає відповідно 48 і 20%), а у сфері обігу — 28% (з них близько 17% — вартість готової продукції, а 6% — грошові кошти).



Нормування. Необхідний розмір грошових коштів, що вклада­ються в мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції, найліпше визначати їхнім нормуванням (розрахунком нормативів).

Відомі три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний, коефіцієнтний і прямого рахунку. Аналітичний (до­слідно-статистичний) метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням фак­тичних запасів та вилученням з них надлишкових. Коефіцієнтний метод полягає в уточненні чинних на початок розрахункового пе­ріоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів. Метод прямого рахунку — це науково обґрунтований роз­рахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів (виробничим запасам, незавершеному виробництву, витра­там майбутніх періодів, залишкам готової продукції). У практиці господарювання він є основним, інші методи розрахунків викорис­товуються здебільшого як допоміжні.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах. За своїм економічним змістом виробничі запаси розподіляються на елемен­ти, що їх відносять до оборотних фондів (сировина, матеріали, па­ливо), і ті, що тяжіють до основних фондів (запасні частини для ремонту; інструменти, інвентар та інші малоцінні предмети). Ме­тодика визначення нормативу оборотних коштів у названих двох видах виробничих запасів неоднакова.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається помноженням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на І норму їхнього запасу в днях.

Точність розрахунку залежить від правильного визначення за­пасів матеріальних ресурсів. На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий (технологічний), поточний, ре­зервний (страховий).

У транспортний запас, що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються на період з моменту оплати виставле­ного постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства. Підготовчий запас створюється на період часу, не­обхідного для приймання, складування та підготовки до виробничо­го використання матеріальних ресурсів. Найбільшим за розміром є поточний запас сировини (матеріалів) та інших елементів оборот­них фондів (предметів праці); його обчислюють у межах половини середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів (наприклад, якщо умовами договору між постачальником і споживачем передбачене надходження матеріалів один раз на місяць, то їхній поточний запас має забезпечувати 15 днів роботи). Визначення резервного (страхового) запасу може здійснюватись двома способами: за середнім відхиленням фактичних строків по­ставки від передбачених договором або за періодом, необхідним для термінового оформлення замовлення та доставки матеріалів від виробника до споживача.

У цілому норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається за такою схемою (дані умовні):

1. Квартальна потреба в матеріалах — 2700 т

2. Середньодобова витрата матеріалів — 30 т

3. Ціна однієї тонни матеріалу — 12000грн.

4. Вартість добової витрати матеріалів (п.З х п.2) — 360000 грн.

5. Норма запасу:

а) транспортного — 2 дні

б) підготовчого (технологічного) — 3 дні

в) поточного — 15 днів

г) резервного (страхового) — 5 днів

д) усього — 25 днів

6. Норматив оборотних коштів

у виробничих запасах (п. 4 х п. 5, д) — 9000000 грн.

Методика нормування оборотних коштів у елементах виробни­чих запасів, що тяжіють до основних фондів, але за чинною систе­мою обліку відносяться до оборотних фондів, істотно відрізняєть­ся від викладеної. Зокрема, основою розрахунку оборотних коштів у запасних частинах для ремонту служать норми запасу деталей на одиницю ремонтної складності відповідних видів машин та устат­кування. Загальними принципами нормування оборотних коштів у малоцінних і швидкозношуваних предметах є такі: 1) нарізне ви­значення норм для матеріальних цінностей, що зберігаються на складі підприємства й тих, що використовуються (експлуатують­ся) у виробництві; 2) грошова оцінка складських запасів за повною заготівельною їхньою вартістю (собівартістю), а предметів, що ви­користовуються, — у розмірі 50% первісної їхньої вартості; 3) відмо­ва від нормування у днях споживання предметів, які експлуатують­ся, і розрахунок норм для окремих їхніх груп на підставі ко­ефіцієнтів, що характеризують залежність розміру запасу від чи­сельності персоналу, кількості робочих місць, вартості окремих видів устаткування тощо.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві. Величина цього нормативу залежить від обсягу продукції, що ви­робляється, собівартості окремих її видів і характеру розподілу витрат протягом днів виробничого циклу. За інших однакових умов оборотні кошти в цій функціональній формі змінюються прямо пропорційно динаміці масштабів випуску та собівартості продукції. При цьому має бути враховане також співвідношення середньої собівартості незавершеного виробництва і собівартості готової про­дукції, яке заведено називати коефіцієнтом наростання витрат.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві (Нокнв) можна визначити, користуючись формулою

НокнВ = Vд ∙ Тц ∙ Кнв (7.1.)

де Vд — середньодобовий випуск товарної продукції за її вироб­ничою собівартістю;

Тц — середня тривалість виробничого циклу у днях;

Кнв — коефіцієнт наростання витрат (собівартості незаверше­ного виробництва).

Таблиця 7.1

РОЗПОДІЛ ВИТРАТ НА ВИГОТОВЛЕННЯ ВИРОБУ ЗА ДНЯМИ ВИРОБНИЧОГО ЦИКЛУ, грн

Дні |Щоденні |Сума витрат за

вир. |витрати |наростаючим

циклу | |підсумком

-----------------------------------

Перший | 30000 | 30000

Другий | 3000 | 33000

Третій | 3500 | 36500

Четвертий | 4000 | 40500

П'ятий | 4000 | 44500

Шостий | 5600 | 50100

Усього | 50100 | 234 600

Визначення середніх показників добового випуску продукції за її собівартістю й тривалістю виробничого циклу не спричиняє труд­нощів. Перший із них обчислюється діленням запланованого (очі­куваного) випуску продукції на кількість днів розрахункового пе­ріоду, а другий — як середньозважена величина за питомою вагою окремих виробів (їхніх груп) у собівартості товарної продукції.

Коефіцієнт наростання витрат потребує спеціальних попередніх розрахунків. Найточніше його можна визначити через розподіл ви­трат за днями виробничого циклу. З цією метою за даними кошто­рису витрат на виробництво всі витрати розподіляють на однора­зові (вартість сировини та основних матеріалів, що включаються в процес виробництва із самого його початку) і такі, що поступово зростають (решта витрат). Якщо витрати на заробітну плату та об­слуговування виробництва важко розрахувати в розрізі днів вироб­ничого циклу, то їх умовно розподіляють однаковими частинами на кожний день циклу.

Методику визначення коефіцієнта наростання витрат покаже­мо на умовному прикладі. Припустімо, що собівартість якогось ви­робу становить 50 100 грн., а середня тривалість виробничого цик­лу — 6 днів. Розподіл витрат за днями виробничого циклу подано в табл. 7.1. За цих умов середня собівартість незавершеного вироб­ництва дорівнюватиме 39 100 грн. (234 600 : 6), а коефіцієнт наро­стання витрат — 0,78 (39100 : 50100).

Проте за великої номенклатури продукції, що виготовляється, описаний спосіб визначення коефіцієнта наростання витрат є над­то трудомістким. Тому на підприємствах, що продукують матеріа­ломістку продукцію і через це мають велику частку одноразових витрат, коефіцієнт наростання витрат можна обчислювати за та­кою спрощеною формулою:

Кнв =Спц +0,5Срц /Св, (7.2)

де Спц — первісні витрати на початку (у перший день) виробни­чого циклу;

Срц — решта витрат на виготовлення виробу;

Св — виробнича собівартість виробу.

Так, виходячи з даних табл. 7.1, коефіцієнт наростання витрат, розрахований за формулою (7.2), дорівнюватиме 0,8 [(ЗО 000 + 0,5 х х 20 100) / 50 100]. Як бачимо, похибка розрахунків зовсім мала — лише 0,02 (0,8 — 0,78); вона цілком можлива, а для такого роду прак­тичних розрахунків.

Зрештою якщо припустити, що середня величина щоденного випуску продукції становить 20 000 грн., а тривалість виробничого циклу — 6 днів, то норматив коштів у незавершеному виробництві, обчислений за формулою (7.1), становитиме

Нокнв =20000 ∙6 ∙0,8 = 96000 Грн.

Норматив оборотних коштів у інших нормованих елемен­тах. Окрім виробничих запасів і незавершеного виробництва, до нормованих елементів оборотних коштів належать також витрати майбутніх періодів і залишки готової продукції на підприємстві, яке її виготовляє.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується, виходячи з залишку коштів на початок періоду та суми витрат протягом розрахункового (планового) періоду з відрахунком величини наступного погашення витрат за рахунок собівар­тості продукції.

Наприклад, на початок розрахункового періоду залишок витрат майбутніх періодів становить 8 000 грн., потреба в них протягом цього періоду — 82 000 грн., на собівартість продукції, яку нале­жить виготовити, буде віднесено в рахунок погашення раніше здійснених витрат 36000 грн. Норматив оборотних коштів у витра­тах майбутніх періодів дорівнюватиме 54 000 грн. (8 000 + 82 000-36 000).

Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції ви­значається як добуток вартості одноденного випуску готових ви­робів на норму їхнього запасу на складі у днях. У свою чергу, нор­ма запасу складається з кількості днів, необхідних для підготовки продукції до реалізації (продажу), тобто її комплектування, паку­вання та відвантажування споживачам, а також виписування і зда­вання в банк платіжних документів.

Зрозуміло, що сукупний норматив оборотних коштів підприє­мства на розрахунковий (плановий) період є не що інше, як загаль­на сума нормативів, обчислених для окремих елементів (виробни­чих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх пері­одів та залишків готової продукції).