Электронный
методический кабинет

Визначення необхідного обсягу та джерел фінансування виробничих інвестицій

Економіка підприємств • 2001 (ua) 
Процес прогнозування (планування) капітальних вкладень на підприємствах охоплює два послідовно здійснювані етапи: пер­ший — обчислення необхідного обсягу реальних (виробничих) інве­стицій на розрахунковий період (рік, кілька років); другий — ви­значення конкретних джерел їхнього фінансування.

Обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій. Масштабність і складність розрахунків на пер­шому етапі залежать від можливих варіантів конкретної економічної ситуації на ринку та на підприємстві: 1) за кількісними та якісними ха­рактеристиками попит ринку задовольняється

повністю, а відтак немає потреби у збільшенні обсягу виробницт­ва певної продукції на відповідному підприємстві; 2) попит на про­дукцію підприємства постійно зростає, а отже, виробник заінте­ресований у відповідному збільшенні обсягу виробництва з допо­могою введення в дію додаткових виробничих потужностей; 3) має місце різке зменшення попиту ринку на пропоновану для прода­жу продукцію, через що підприємство мусить модернізувати її або терміново організувати виробництво нової, конкурентоспроможної продукції.

За першим варіантом має здійснюватись лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних

відрахувань. У цьому разі розрахункова процедура обмежується визначенням акумульованої суми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів та її порівнянням з потребою капіталу для заміни застарілих видів устаткування сучасними досконалішими моделями такого. Необхідний для цієї мети розмір капіталу (гро­шових коштів) обчислюється на підставі інформації про потребу в новому устаткуванні у фізичних одиницях та про реальні ціни на нього. При цьому мають бути враховані вартість монтажу (вста­новлення) нової техніки і капітальний дохід від реалізації машин та інших засобів праці, що вибувають з експлуатації.



Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворен­ня основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури. Наслідком цього процесу має бути нарощування до необхідних розмірів ви­робничої потужності підприємства переважно через його технічне переозброєння, реконструкцію або розширення за попередньо роз­робленим проектом.

Такий варіант збільшення виробничих можливостей підприєм­ства зумовлює необхідність ретельного складання програми (пла­ну) його технічного переозброєння та реконструкції (розширення). Розробці програм (плану) мають передувати аналіз і оцінка техніко-економічного й організаційного рівня виробництва за системою показників, яка охоплює такі основні групи: технічна оснащеність виробництва і технічний рівень устаткування; відповідність засто­совуваних технологій сучасним вимогам; технічний рівень і якість продукції; рівень організації виробництва. Програма (план) скла­дається звичайно за розділами:

1) зведені техніко-економічні по­казники (приріст виробничої потужності й обсягу товарної про­дукції; підвищення рівня механізації (автоматизації) виробництва; зростання продуктивності праці; економія енергетичних і матері­альних ресурсів; загальна сума капітальних вкладень);

2) заходи за окремими напрямками техніко-технологічного та організаційного розвитку (впровадження прогресивної технології, механізація та ав­томатизація виробництва, модернізація діючого устаткування, удос­коналення організації виробництва й управління) з визначенням для кожного з них приросту виробничої потужності та інших економі­чних показників; 3) потреба в устаткуванні (вітчизняне, у тім числі виготовлене власними силами; імпортне; типові вузли для модер­нізації діючого устаткування).

Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень за цим варіантом економічної ситуації використовують залежно від стадії планування два методи: перший — попередньо-приблизних розра­хунків (на підставі показника питомих капітальних вкладень на одиницю приросту виробничої потужності); другий — прямих роз­рахунків (за даними кошторису технічного переозброєння і рекон­струкції або розширення підприємства). За першим методом роз­рахунки здійснюють у такій послідовності (дані умовні).

• Обчислюють необхідну середньорічну величину виробничої потужності підприємства ТУ. виходячи з очікуваного коефіцієнта її використання в розрахунковому році (0,9) та виявленого попиту ринку на продукцію (45 000 од.):

Ncр = 45 000 : 0,9 = 50 000 од.

• Визначають величину середньорічної виробничої потужності, якої бракує для задоволення ринкового попиту на продукцію, ∆Nср за відомої реальної потужності підприємства, що становить 46000 од.:

∆Nср = 50 000 — 46 000 = 4 000 од.

• Розраховують абсолютну величину необхідної додаткової ви­робничої потужності підприємства ∆Nabc, використовуючи для цього спеціальний коефіцієнт перерахунку середньорічного її при­росту в абсолютний, який дорівнює 0,5 (за середніми даними три­валого періоду):

∆Nabc = 4 000 : 0,5 = 8 000 од.

• На підставі питомих капітальних витрат на одиницю приро­сту виробничої потужності (150 тис. грош. од.) визначають за­гальну суму необхідних капітальних вкладень Σkb на розрахун­ковий період:

Σkb = 150 000 х 8 000 - 1 200 000 000 грош. од.

Розрахований таким укрупненим (приблизним) методом обсяг капітальних вкладень згодом (з появою необхідної інформації) тре­ба уточнити з допомогою застосування другого методу — прямих обчислень за даними кошторисної вартості всієї сукупності заходів, передбачених програмою (планом) технічного переозброєння, ре­конструкції або розширення діючого підприємства.

Третій можливий варіант економічної ситуації на ринку й підприємстві зумовлює вже не просто розширене відтворення ос­новних фондів, а потребує докорінної перебудови техніко-технологічної бази виробництва. За цим варіантом розрахунки необхід­ного обсягу капітальних вкладень здійснюють, головне, за схемою другого варіанта. Проте при цьому треба додатково враховувати значні капітальні витрати, зв'язані з маркетинговими досліджен­нями і проектуванням нових виробів, які мають за своїми техніко-економічними характеристиками повністю задовольняти вимо­ги покупців. За таких умов підприємству слід бути готовим також і до необхідної диверсифікації виробництва, яка може зумовити мо­білізацію значних інвестиційних ресурсів.

Джерела фінансування виробничих інвестицій. Для забезпечення ефективної господарської діяль­ності підприємства важливим є також обґрунтоване визначення конкретних джерел фінансуван­ня виробничих інвестицій.

Найпростіше це можна зробити для першого варіанта економі­чної ситуації в акціонерному товаристві, що стає найбільш поши­реною формою організації бізнесу.

Якщо за певних причин (помилки організаційного періоду, рап­тове істотне зростання цін на нове устаткування тощо) акумульо­ваної суми амортизаційних відрахувань недостатньо для фінан­сування заміни застарілого устаткування, то для покриття части­ни, що її бракує, треба використати інші (внутрішні) джерела фор­мування коштів (зокрема оголосити передплату на звичайні та привілейовані акції або залучити частину нерозподіленого при­бутку).

Забезпечення фінансування розширеного відтворення основних фондів за другим і третім варіантами економічної ситуації підприє­мства (істотне збільшення обсягу продукції, що виробляється, або організація виробництва нових видів товарів відповідно до попиту ринку) є складним господарським завданням. Для того, щоб його правильно розв'язати, потрібне глибоке економічне обґрунтування вибору тих чи тих джерел формування необхідних реальних інве­стицій (капітальних вкладень).

Зокрема достатньо продуманим має бути рішення про випуск і продаж цінних паперів або використання довгострокового креди­ту, оскільки воно потребує чималих коштів: у першому випадку — на друкування й розміщення акцій (облігацій) підприємства та ви­плату дивідендів акціонерам, у другому — на повернення позиче­них грошей з виплатою солідного відсотка за користування кре­дитом.

Особливо ретельного обґрунтування потребує клопотання підприємства про надання йому прямої чи непрямої державної суб­сидії. У ньому треба відобразити такі питання: необхідність і мета фінансової допомоги, розмір державних коштів і ефективність їхнього використання, потреба у кредитних та податкових пільгах тощо. Глибоко обміркованим має бути й підхід до залучення за­кордонних інвестицій та створення спільних підприємств, що да­ють змогу використовувати найновіші технології світового рівня, виробляти конкурентоспроможну на ринку продукцію, підвищува­ти загальну і фінансову ефективність вітчизняного виробництва, але інколи можуть поставити його в надто велику залежність від іноземного інвестора.