Электронный
методический кабинет

Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень

Економіка підприємств • 2001 (ua) 
Ефективність технічних нововведень. До груп технічних новин і нововведень, стосовно яких визначаються й оцінюються економічна та інші види ефективності, належать створення, виробництво та використання нових або модернізація (поліпшення експлуатаційних характеристик) існуючих засобів праці (машин, устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв), пред­метів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), технологічних процесів, включаючи винаходи й раціоналізаторські пропозиції.

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оці­нки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирі­шуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм — народногосподарській (за­гальний ефект за умов використання нововведень) і внутрішньо­господарський (ефект, одержуваний окремо розробником, вироб­ником і споживачем технічних новин або нововведень).

Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і споживання; він відби­ває ефективність тієї чи тієї групи технічних нововведень з погляду

їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни.



Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу «на­ука—виробництво—експлуатація (споживання)», дає змогу оціню­вати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних (про­ектно-конструкторських) організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів. Перша форма економічного ефекту як оцінний показник використовується на стадіях обґрунтування до­цільності розробки та наступної реалізації нових технічних рішень і вибору найліпшого варіанта таких, а друга — у процесі реалі­зації новин (нововведень), коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва. Незважаючи на відмінності між двома формами виразу економічного ефекту Етнг(вг) (народногосподарського — індекс нг, внутрішньогосподарського — індекс вг), способи їхнього обчислення є ідентичними; вони виз­начаються як різниця між результатами (продукцією, роботою, послугами у вартісній оцінці) і витратами на досягнення таких за певний розрахунковий період Т, тобто

Етнг(вг) = РТ – ВТ (9.7)

Оскільки розрахунковий період має значну тривалість, то ре­зультати й витрати за кожний його рік треба визначати з урахуван­ням чинника часу, тобто приводити до одного моменту часу — розрахункового року за допомогою спеціального коефіцієнта при­ведення а,, що обчислюється за формулою

αt =(1+EH)tp - t , (9.8)

де Ен — норматив приведення різночасних витрат і результатів (Ен=0,1);

tр— розрахунковий рік;

t — рік, за який витрати і результати приводяться до розра­хункового року.

З урахуванням чинника часу народногосподарський економіч­ний ефект від технічних нововведень дорівнює:



де Рt- Вt — вартісна оцінка відповідно результатів і витрат у t-му році розрахункового періоду;

tn-tk — відповідно початковий і кінцевий роки розрахункового періоду.

Початковий рік розрахункового періоду — це рік початку фінан­сування розробки технічних новин, включаючи проведення науко­вих досліджень. Кінцевим роком розрахункового періоду заведено вважати момент завершення всього життєвого циклу технічного нововведення, що охоплює розробку, освоєння виробництвом і ви­користання в народному господарстві. Він може визначатись норма­тивними (очікуваними) строками оновлення продукції або засобів праці з урахуванням їхнього техніко-економічного старіння.

 

Загальні результати технічних нововведень визначаються як сума основних( рt°) і супровідних (рtс) результатів:

Рт = Рt°+РtС. (9.10)

Основні результати обчислюються за формулами:

для засобів тривалого користування — Рt°= Цt ∙Vt ∙ Wt

для нових предметів праці — Рt°= Цt ∙Vt : Dt

 

де Цt — ціна одиниці продукції (з урахуванням ефективності її застосування), що її виробляють за допомогою нових засобів праці або предметів праці в році t;

Vt — обсяг застосування нових засобів праці або предметів праці в році t;

Wt— продуктивність засобів праці в році t;

Dt — витрата предметів праці на одиницю продукції, що виго­товляється з використанням цих предметів у році t.

До супровідних результатів належать додаткові економічні ре­зультати в різних сферах народного господарства (наприклад, за­провадження нових видів транспортних засобів може зумовити додаткову економію на складах та перевалочних базах завдяки скоро­ченню запасів вантажів, а використання нових засобів автомати­зації — зменшення обсягу незавершеного виробництва тощо), а також економічна оцінка соціальних і екологічних наслідків реа­лізації технічних нововведень. Вартісну оцінку останніх можна знайти, користуючись формулою



де Ptс — вартісна оцінка соціальних і екологічних результатів використання технічних нововведень у році t;

Rjt — величина окремого результату (в натуральних вимірни­ках) з урахуванням масштабу його впровадження в році t

αjt— вартісна оцінка одиниці окремого результату в році t

n - кількість показників, що враховуються за визначення впливу технічного нововведення на соціальну сферу й навколишнє сере­довище.

 

Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають витрати на виробництво та вико­ристання продукції, тобто

Вт = ВТвир + ВТвик. (9-14)

При цьому витрати як на виробництво, так і на використання продукції (без урахування витрат на придбання самої продукції), обчислюються однаково:



де Сt — поточні витрати на виробництво (використання) про­дукції в році t без урахування амортизаційних відрахувань на реновацію;

Кt— одночасні витрати на виробництво (використання) про­дукції у році t

Лt—залишкова вартість (ліквідаційне сальдо) основних фондів, що вибувають у році t

До складу поточних включаються витрати, що враховуються згідно з чинним на підприємствах порядком калькулювання собівар­тості продукції, а до одночасних — капітальні вкладення та інші витрати одномоментного характеру. Зокрема, до них відносять витрати на: науково-дослідні, конструкторсько-технологічні І проектні роботи; освоєння виробництва і доробку дослідних зразків про­дукції; придбання устаткування, його транспортування, монтаж і налагодження; спорудження нових або реконструкцію діючих бу­дівель та інших елементів нерухомих основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури; поповнення оборотних коштів, котре зв'язане з реалізацією технічного нововведення; кошти, потрібні для запобігання негативним соціальним, екологічним та іншим наслідкам.

Наявність народногосподарського економічного ефекту від того чи того технічного нововведення не завжди свідчить про доцільність його використання. Таке може трапитись у разі, коли економічно вигідне для народного господарства в цілому нове технічне рішен­ня призводить до погіршання певних економічних показників діяль­ності окремих наукових організацій або підприємств, причетних до відтворювального циклу «наука—виробництво—експлуатація (споживання)».

Тому необхідно завжди визначати не лише загальну величину економічного ефекту, а й ту його частку, яку має одержати кожний з учасників процесу створення й реалізації технічного нововведен­ня, тобто обчислювати внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект.

За умов функціонування ринкових економічних відносин між контрагентами виробництва для оцінки внутрішньогосподарського (комерційного) економічного ефекту від створюваних технічних новин і використовуваних технічних нововведень можна застосову­вати показник прибутку, що залишається в розпорядженні підприє­мства (наукової організації); його обчислюють за формулою

Пt=Рt-Сt-Вt, (9.16)

де Пt— прибуток, що залишається в розпорядженні підприєм­ства (наукової організації) у році t

Рt — виручка від реалізації продукції науково-технічного або ви­робничо-технічного (споживчого) призначення в році t за ринкови­ми (іншими застосовуваними) цінами;

Сt— собівартість продукції в році t

Вt — загальна сума виплат з балансового прибутку підприєм­ства (наукової організації) та податків у році t.

З метою більш глибокого економічного аналізу ефективності технічних новин (нововведень) варто обчислювати й оцінювати також інші похідні вимірники — коефіцієнт ефективності одночас­них витрат (внутрішню норму ефективності), строк їхньої окуп­ності тощо.

За сучасних умов розбудови соціальне орієнтованої економіки стає можливим і необхідним принципово новий підхід до визначен­ня ефективності технічних новин і нововведень. Його суть поля­гає у визнанні безумовної пріоритетності критеріїв соціальної ефективності й екологічної безпеки об'єктів технічних новин і но­вовведень щодо критерію економічної ефективності. Процедурний механізм порівнювання й вибору найліпшого з можливих варіантів технічних новин (нововведень) здійснюється у певній послідов­ності.

По-перше, проводиться ранжирування цілей розробки, вироб­ництва й використання об'єктів технічних новин; до вищого рангу відносять соціальні цілі та вимоги екологічної безпеки, до нижчо­го — максимізацію економічної ефективності.

По-друге, можливі варіанти технічних новин однакового фун­кціонального призначення проходять перевірку на відповідність соціальним цілям і вимогам екологічної безпеки, що їх зафіксова­но в державних і міжнародних стандартах, а також у цільових нор­мативах соціального характеру, — якщо новини не відповідають таким цілям і вимогам, то вони мають бути відхилені незалежно від рівня їхньої економічної ефективності.

По-третє, на кінцевій стадії процесу порівняння й вибору треба розглядати тільки соціальне й екологічно допустимі (і в цьо­му розумінні — ефективні) варіанти технічних новин чи нововве­день; найліпший з них визначається вже за економічним критерієм.

Особливості оцінки ефективності організаційних нововведень. З огляду на особливості оцінки ефективності всю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу — орга­нізаційні нововведення, здійснення яких потребує певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу — ті з них, що не потребу­ють додаткових інвестицій.

Визначення й оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що належать до першої групи (наприклад, організа­ція нових спеціалізованих або комбінованих виробництв; концент­рація виробництва на діючому підприємстві, що веде до необхід­ності його розширення, реконструкції або технічного переозброєн­ня), здійснюються так само, як і нових технічних рішень. Водно­час слід ураховувати дуже важливу обставину — до складу поточ­них витрат треба включати додатково транспортні витрати, а та­кож втрати сировини (матеріалів) і готової продукції в процесі їхньо­го транспортування і зберігання.

Ефективність безвтратних нових організаційних рішень (зок­рема запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації та оплати праці; удосконалення окремих елементів гос­подарського механізму — організаційних структур управління,

систем планування й фінансування тощо; створення нових ринко­вих структур) визначають здебільшого на підставі обчислення еко­номії поточних витрат, зумовленої здійсненням таких нововведень. У кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї чи тієї групи безвитратних організаційних рішень.