Электронный
методический кабинет

Методичні основи визначення ймовірності банкрутства підприємств

Економіка підприємств • 2001 (ua) 
Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб'єктів підприємницької та іншої діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного і явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрут­ства підприємств та організацій.

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчис­лення спеціального коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд:

Z = -0,3877-1,0736kзл + 0,579qпк (20.1)

де kзл — коефіцієнт загальної ліквідності;

qпк — частка позико­вих коштів у загальній величині пасиву балансу.

За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб'єкта господарювання є дуже малою за будь-якого від'ємного значення коефіцієнта Z і великою — за Z > 1.

Більш обґрунтованою та більш поширеною є п'ятифакторна модель Альтмана.

Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман роз­робив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб'єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів.



Свою модель Е. Альтман побудував на підставі дослідження фінансового стану та результатів господарської діяльності 66 ком­паній, розрахувавши 22 фінансові коефіцієнти і скориставшись для своєї моделі лише п'ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнти ха­рактеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його структуру.

Індекс Альтмана «Z» розраховується за формулою

Z= З.ЗК1 + 0,99К2 + 0,6К3 + 1,4К4 + 1,2К5, (20.2)

де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 — коефіцієнти регресії, що характери­зують міру впливу на індекс «Z»;

К1 — характеризує прибутковість основного та оборотного ка­піталу; визначається діленням суми балансового прибутку на за­гальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва;

К2 — відображає дохідність суб'єкта господарювання і роз­раховується як співвідношення чистої виручки від реалізації про­дукції і загальної вартості активів підприємства (організації);

К3 — визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відно­шення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів);

К4 — відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого при­бутку (суми резерву, фондів соціального призначення та цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість ак­тивів фірми;

К5—характеризує структуру капіталу та визначається як відно­шення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб'єкта господарювання.

Для визначення ймовірності банкрутства того чи того суб'єкта господарювання розрахунковий індекс «Z» необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства (організації) рекомендується користуватися таблицею 20.1.

Таблиця 20.1

МОЖЛИВІСТЬ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА (ОРГАНІЗАЦІЇ) ЗА Е. АЛЬТМАНОМ

Значення індуксу “Z”

1,8 і нижче від 1,81 до 2,6 від 2,61 до 2,9 від 2,91 до 3,0 і вище

Можливість банкрутства

Дуже висока Висока Достатньо ймовірна Дуже низька

Зрозуміло, що в процесі ранжирування (розподілу) підприємств та інших суб'єктів підприємниць­кої діяльності часто виникає потреба врахувати специфіку відпов­ідної галузі (сфери діяльності), а відтак визначити іншу шкалу гра­дації індексів. У вітчизняній практиці господарювання застосуван­ня моделі Е. Альтмана зв'язане з певними труднощами.

По-перше, коефіцієнти регресії К,—К5 розраховувалися авто­ром за результатами діяльності компаній, що функціонували у зовсім іншому конкурентному ринковому середовищі.

По-друге, у шкалі Альтмана не враховано галузевих особливос­тей господарювання.

По-третє, вітчизняним спеціалістам бракує інформації для роз­рахунку коефіцієнта К3 через недорозвинутість ринку цінних па­перів.

Тому запропоновані Е. Альтманом методичні принципи визна­чення ймовірності банкрутства можна використовувати у вітчиз­няній практиці господарювання за такої умови: коефіцієнти рег­ресії та критичні значення індексу «Z» треба обов'язково розрахо­вувати для конкретних галузей (сфер діяльності) з використанням оптимальних критеріїв, які відображали б специфічні умови господарювання вітчизняних підприємств (організацій).