Электронный
методический кабинет

Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва (діяльності)

Економіка підприємств • 2001 (ua) 
Суть і види. Розвиток техніко-технологічної бази виробницт­ва (діяльності), який за належних умов господарювання має супроводжуватися систематичним її оновленням, по­требує значних інвестиційних ресурсів. Проте сучасний етап гос­подарювання для переважної більшості його суб'єктів позначено різким спадом або цілковитим припиненням інвестування вироб­ництва (діяльності) за рахунок власних коштів. Ось чому в разі тимчасового браку чи нестачі власних інвестицій і сучасних за­собів праці підприємства та організації можуть скористатися для оновлення й розвитку своєї технічної бази таким поширеним у світі методом фінансування, як лізинг (оренда на тривалий термін рухо­мого й нерухомого майна).

Згідно із Законом України «Про лізинг», який набрав чинності 10 січня 1998 року, лізинг — це підприємницька діяльність, спря­мована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, і яка полягає в наданні лізингодавцем (юридичною особою або індивідуальним підприємцем, які здійснюють лізингову діяльність) у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу (особі, котра одержує майно за договором лізингу) майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність (з дору­чення і за погодженням з лізингоодержувачем) у продавця (поста-чальника-виробника майна), за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме й рухоме май­но, що належить до основних фондів, у тім числі машини, устатку­вання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, систе­ми телекомунікацій тощо, стосовно яких немає обмежень щодо пе­редавання їх у лізинг (оренду). Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти (мисливські угіддя, ліси, водоймища тощо).

Можливі види лізингу за певними класифікаційними ознаками наведено в табл. 10.3.

Таблиця 10.3



ЗАГАЛЬНОВЖИВАНА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ЛІЗИНГУ

Класифікаційна ознака Вид лізингу

О Строк використання об'єкта лізингу

• Оперативний (із неповною окупністю) • Фінансовий (із повною окупністю)

О Масштаб поширення лізинго­вих відносин

• Внутрішній (загальнодержавний) • Міжнародний

О Характер лізингових операцій

• Сервісний • Зворотний

Оперативним заведено називати лізинг із неповною окупністю орендованих основних фондів. Він здійснюється за договором лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач одержує у платне користування від лізингодавця відповідне майно на строк, менший за період амортизації 90 відсотків вартості об'єкта лізин­гу (оренди). Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасо­ве користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старі­ння. Важливо наголосити, що за оперативного лізингу обов'язки з технічного обслуговування та ремонту орендованих засобів праці бере на себе лізингодавець.

Найбільшого поширення набув так званий фінансовий лізинг, тобто лізинг з повною окупністю орендованих матеріальних еле­ментів основних фондів. Офіційно під фінансовим лізингом розу­міють договір лізингу, згідно з яким лізингодавець надає лізинго-

одержувачу майно на час, не менший за строк, протягом котрого нараховується 60 відсотків амортизаційних відрахувань від повної вартості об'єкта лізингу (на день укладення договору). Після закі­нчення строку дії договору фінансового лізингу орендоване майно переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. За умови фінансового лізингу ризик втрати майна, а також здійснення його технічного обслуговування та ре­монту бере на себе лізингоодержувач.

Внутрішній лізинг за своєю сутністю і масштабом поширення буває внутрішньо- або загальнодержавним. Його суб'єктами є ук­раїнські підприємства (організації) чи їхні інтеграційні утворення. Українські суб'єкти лізингу можуть практично здійснювати дві його форми — зворотний та пайовий лізинг. Зворотний лізинг передба­чає викуп лізингодавцем майна у власника (виробника) і передачу цього майна в лізинг тому самому власнику. За пайового лізингу оренда здійснюється за участю кількох суб'єктів лізингу із залу­ченням одного чи кількох кредиторів. При цьому сума інвестова­них кредиторами коштів не може перевищувати 80 відсотків вар­тості набутого для лізингу майна.

Чинне законодавство України дозволяє здійснювати міжнарод­ний лізинг. Останній реалізується суб'єктами лізингу, які перебува­ють під юрисдикцією різних держав, або тоді, коли лізингове май­но чи платежі перетинають державні кордони. Інакше кажучи, суб'єктами міжнародного лізингу завжди є інвестори інших країн. Це дає змогу вітчизняним підприємствам (організаціям) оновлювати свою технічну базу за рахунок конкурентоспроможного ус­таткування, транспортних та інших засобів праці зарубіжного по­ходження.

Сервісний лізинг зазвичай застосовується за умови придбан­ня на лізингових засадах складної техніки або такої, що зазнає швидкого техніко-економічного старіння (наприклад, комп'ютер­но-обчислювальна та розмножувальна техніка, транспортні за­соби тощо).

Суть зворотного лізингу було розглянуто вище. Відповідно до чинного законодавства (Закон України «Про лізинг») його було на­звано формою внутрішнього лізингу. Проте з наукового погляду (за характером лізингових операцій) його коректніше буде вважа­ти одним із видів лізингу.

 

 

Організаційно-правові основи.Організаційно-правові основи здійснення лізин­гових операцій базуються на чинному законо­давстві (Законі України «Про лізинг» та інших

нормативно-правових актах України), а також на укладених відпо­відно до цих активів договорах про лізинг (крім відносин, урегу­льованих нормативно-правовими актами про оренду та приватизацію державного майна). Основною правовою формою регулювання взаємовідносин між суб'єктами лізингу є договір (угода), що укладається між ними.

Договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю продавця об'єкта лізингу, лізингодавця та лізингоодержувача або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Строки договору лізингу визначаються за домовленістю сторін.

Важливе значення для організації діяльності всіх суб'єктів лізин­гу мають чітко визначені умови відповідного договору. Найістотніші з них такі:

найменування сторін;

об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;

термін, на який укладається договір лізингу;

розмір, склад і графік сплати лізингових платежів, умови їхньо­го перегляду;

умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно із законо­давством України;

умови повернення об'єкта лізингу за банкрутства лізингоодержувача;

умови страхування об'єкта лізингу та його реєстрації;

умови експлуатації й технічного обслуговування, ремонту та модернізації об'єкта лізингу, а також надання інформації щодо його технічного стану;

умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закін­чення дії договору та дострокового розірвання договору лізингу;

відповідальність сторін (суб'єктів лізингу);

дата і місце укладення договору.

Чинне законодавство України чітко визначає права та обов’язки лізингодавців і лізингоодержувачів.

Лізингодавець має право:

1) здійснювати контроль за умовами експлуатації та належним використанням лізингоодержувачем об'єкта лізингу;

2) вимагати повернення переданого в лізинг майна у разі несплати лізингових платежів протягом двох черго­вих строків;

3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих унаслідок його дій або бездіяльності. Лізингода­вець зобов'язаний:

а) передати належне йому на правах власності майно в користування лізингоодержувачеві;

б) не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об'єкта лізингу;

в) своєчасно і в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання щодо утримання об'єкта лізингу відповідно до умов договору;

г) прийняти об'єкт лізингу після закінчення стро­ку договору, якщо його не буде викуплено лізингоодержувачем.

Лізингоодержувачу надано право:

1) відмовитися від прийнят­тя об'єкта лізингу у разі порушення умов договору та затримати лізингові платежі до усунення порушення;

2) вимагати від лізин­годавця відшкодування збитків, заподіяних унаслідок його дій або бездіяльності під час виконання договірних зобов'язань. Лізинго-одержувач зобов'язаний: а) прийняти і належно користуватися об'єктом лізингу, утримувати його в потрібному технічному стані; б) своєчасно виплачувати лізингові платежі; в) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу; г) повідомляти лізинго-давцю докладні відомості про технічний стан об'єкта лізингу й свій фінансовий стан; д) повернути об'єкт лізингу у разі, коли лізингоодержувач не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та не продовжує строку чинності договору.

Об'єкт лізингу, який потребує реєстрації в державних наглядо­вих органах (транспортні засоби, обладнання, експлуатацію якого пов'язано із підвищеною небезпекою тощо), реєструється за домо­вленістю сторін на ім'я лізингодавця або лізингоодержувача в ус­тановленому порядку.

Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача з позначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. Майно, передане за договором оперативного лізингу, залишається на балансі лізингодавця, з позначкою, що його передано в лізинг.

Об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця. За переходу права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до іншої особи договір лізингу залишається обов'язковим і для нового власника. У разі банкрутства лізинго­одержувача, арешту чи конфіскації його майна об'єкт лізингу відок­ремлюється від загального майна лізингоодержувача та підлягає поверненню лізингодавцю, який може розпоряджатися ним на влас­ний розсуд.

У лізингових операціях беруть участь, як правило, п'ять суб'єктів:

1) виробник (постачальник, продавець);

2) лізингодавець;

3) лізингоодержувач;

4) банк;

5) страхова установа.

 

Витрати на на­дання та ефек­тивність лізин­гових послуг. Передусім варто наголосити, що всі витрати на утримання лізингового майна несуть лізингодавець (за оперативного лізингу) або лізингоодер­жувач (за фінансового лізингу). Основні витрати

лізингоодержувача складаються із лізингових платежів за користу­вання об'єктом лізингу. Лізингові платежі включають:

амортизаційні відрахування, тобто суму, яка відшкодовує під час кожного платежу частину вартості об'єкта лізингу, що аморти­зується протягом строку, за котрий вноситься лізинговий платіж;

плату за користування кредитними ресурсами (суму, що спла­чується лізингодавцю як відсоток за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу);

комісійну винагороду лізингодавцю за отримане в лізинг май­но у відсотках від його балансової або середньорічної вартості;

відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

 

В операціях міжнародного лізингу сплачуються державне мито, податок на додану вартість та акцизний збір за ввезення об'єктів лізингу на митну територію України.

У процесі підготовки та реалізації договору лізингу можуть за­стосовуватися (за згодою сторін) кілька методів обчислення абсо­лютної величини лізингових платежів, а саме:

метод фіксованої загальної суми, коли загальна сума лізин­гових платежів нараховується однаковими частинами протягом усього строку дії договору;

метод авансу, що передбачає попередню виплату авансової суми в погодженому зі всіма сторонами розмірі, і розподіл решти суми лізингових платежів (рівномірно або Іншим способом) на весь термін чинності договору лізингу;

метод мінімальних платежів, за застосування якого загальна сума лізингового платежу включає такі складові: амортизаційні відрахування від вартості об'єкта лізингу; плату за позикові кош­ти; комісійну винагороду; плату за додаткові послуги лізингодав­ця; вартість лізингового майна.

 

Дуже важливим є усвідомлення сутності та дії економічного механізму лізингових операцій. За сучасних умов господарювання головною вимогою до розробки й реалізації проектів лізингу необ­хідних засобів праці є швидка окупність інвестиційних ресурсів. Як підтверджує зарубіжна практика господарювання, окупність таких фінансових коштів не повинна перевищувати три роки.

Загальновідомо, що віднесення лізингових платежів на со­бівартість продукції, з одного боку, скорочує оподатковувану базу, а з іншого — збільшує валові витрати виробництва і може призвести до зростання ціни продукованих виробів. Ось чому, оцінюючи ефек­тивність лізингових операцій, передусім (з допомогою економіч­ного аналізу) необхідно встановити межі збільшення собівартості та можливої ціни продукції, що виготовляється.

Оскільки кожне підприємство (організація) за умов ринкових взаємовідносин має можливість придбати виробничо-господарсь­ке майно за рахунок банківської позики або взяти його в лізинг, необхідно порівняти загальні витрати за можливими варіантами й визначити ефективність лізингових операцій. Тому в процесі еко­номічного аналізу насамперед треба порівняти обсяг витрат на про­дукування товарів (послуг) за умови використання лізингу (з ура­хуванням плати за банківський кредит) з витратами на придбання майна на підставі звичайної операції купівлі-продажу.

З урахуванням основних обмежень, обумовлених процедурою аналізу, можна встановити засадне співвідношення

Р0=С + ЛП + Д (10.1)

за таких обмежень:

Р0 ≤ РК;                                             (10.2)

ЛП ≤ С1;                                             (10.З)

ЛП ≤ С2,                                        (10.4)

де Р0 — ціна реалізації товарів з урахуванням лізингових пла­тежів;

Рк — ринкова ціна товарів;

С — собівартість товарів (послуг);

ЛП — абсолютна величина лізингових платежів;

Д — очікувана (мінімально необхідна) дохідність виробництва;

С1 — витрати на придбання об'єкта лізингу за умови одержан­ня кредиту;

С2 — витрати на придбання майна, що відповідає об'єкту лізин­гу, з допомогою звичайної операції купівлі-продажу.

Якщо наведені обмеження (10.2—10.4) виконуються, то здійснення лізингової операції є економічно виправданим (ефек­тивним). В іншому разі (передовсім за умови Р0 > Рк) необхідно

відмовлятися від практичної реалізації лізингової угоди або нама­гатися відшукати способи зменшення абсолютної величини лізинго­вих платежів та інших витрат, пов'язаних із наданням лізингових по­слуг. За інших однакових умов ефективність застосування лізингу можна визначати як економічну доцільність виробничих інвестицій за методикою, викладеною в розділі 8.5 цього підручника.