Электронный
методический кабинет

Досвід державного регулювання інноваційної діяльності

Стеченко • Державне регулювання економіки • 2006 (ua) 
У світовій практиці на сьогодні сформувалися три головні типи моделей науково-інноваційного розвитку промислово розвинутих країн:

країни, орієнтовані на лідерство в науці, реалізацію великомасштабних цільових проектів, що охоплюють усі стадії науково-виробничого циклу, як правило, зі значною часткою науково-інформаційного потенціалу в оборонному секторі (США, Англія, Франція);

країни, орієнтовані на поширення нововведень, створення сприятливого інноваційного середовища, раціоналізацію всієї структури економіки (Німеччина, Швеція, Швейцарія);

країни, де стимулюються нововведення шляхом розвитку інноваційної інфраструктури, сприйнятливості щодо досягнень світового науково-технічного прогресу, координації дій різноманітних секторів у галузі науки і технологій (Японія, Південна Корея).

Органами державного регулювання інноваційної діяльності в США є: Американський науковий фонд (курирує фундаментальні наукові дослідження), Американська наукова рада (курирує промисловість і університети), НАСА (Національне космічне агентство), Національне бюро стандартів, Національний інститут охорони здоров'я, Міністерство оборони, Національний центр промислових досліджень, Національна академія наук, Національна технічна академія, Американська асоціація сприяння розвитку науки. Останні чотири структури мають змішане фінансування, інші — із державного бюджету.



Держава стимулює створення венчурних фірм і дослідних центрів. Найбільш наукомісткі й ефективні дослідження, з огляду на їхню складність, високі витрати, ризик, сильну міжнародну конкуренцію, держава повністю фінансує. Широко практикується безкоштовна видача ліцензій на комерційне використання винаходів, запатентованих у ході бюджетних досліджень, і власності державного уряду.

Діяльність інвестиційних фондів має спрямування на підтримку як дрібних фірм-інноваторів, так і окремих винахідників-одиночок. Важливу роль в інвестуванні малих фірм відіграє Національний науковий фонд США, що не тільки кредитує інноваційні фірми, але і займається видачею грантів — безплатних цільових субсидій.

Істотний момент прямої підтримки інноваційних процесів — формування державної інноваційної інфраструктури. Держава може створювати мережі центрів для поширення нововведень і консультаційних центрів, що надають ділові послуги інноваторам, сприяє формуванню ринку інновацій (інформація в державних виданнях, виставки, біржа, ярмарки і т. ін.), сама виступає його агентом, наприклад при покупці та продажу ліцензій.

Державні органи покликані здійснювати моніторинг і прогнозування інноваційних процесів у країні і за кордоном, а часто і пошук найбільш ефективних передових технологій для широкого впровадження. Особливе місце посідає державна експертиза інноваційних проектів, оскільки окремим організаціям, що здійснюють нововведення, важко оцінити усі їхні можливі ефекти в загальноекономічному масштабі. Інноваційним організаціям можуть надаватися пільги з оплатою державних послуг: зв'язку, тепло-, електроенергії і т. ін.

Серед факторів прямого регулювання насамперед слід виділити податкові пільги. Пільгове оподаткування прибутку реалізується як шляхом скорочення податкової бази, так і шляхом зменшення податкових ставок, відрахування з податкових платежів.

У США велика увага приділяється прогнозуванню, стандартизації, оптимізації управлінського рішення, державній експертизі інноваційних проектів, веденню державної статистики інновацій.

Національний науковий фонд США широко використовує позавідомчу експертизу проектів при розподілі свого бюджету, постійно удосконалюючи цей процес. Організаційно процес оцінювання запропонованих проектів НДДКР є поетапним. Всі пропозиції вивчаються керівництвами відповідних програм, потім розсилаються найбільш кваліфікованим спеціалістам у даній галузі, в т. ч. і закордонним. Відповіді експертів мають бути складені за формою, що додається, і містити всі необхідні зведення, включаючи внесок проекту НДДКР у розвиток національної науки і економіки. На другому етапі проводяться наради незалежних експертів і приймаються рішення Національним науковим фондом. Подібне оцінювання можливих ефектів у загальноекономічному масштабі проводиться раз у три роки.

Однією з країн технологічного ядра світового розвитку є Японія. Ключову роль у визначенні стратеги розвитку промисловості Японії, розробці промислових НДДКР і їх упровадженні відіграє Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості. Контроль за виконанням конкретних напрямів науково-технічного прогресу здійснює керівництво науки і техніки. Під егідою Міністерства зовнішньої торгівлі та промисловості знаходиться і асоціація промислових технологій, що займається експортом та імпортом ліцензій. Є довгострокова програма науково-технічного розвитку країни, здійснюється стимулювання прикладних досліджень і закупівель ліцензій за кордоном. У реалізації НТП ставка робиться на значні корпорації.

Державні витрати на НДДКР збільшилися до 3,5 % ВВП, в основному на фундаментальні дослідження і генерування принципово нових ідей. Політика спрямована на перетворення Японії з імпортера ліцензій в експортера. На зміну витісненню іноземних конкурентів з існуючих ринків за рахунок дешевизни високої якості товарів приходить ще складніше завдання — сформувати нові ринки, зберігаючи низькі ціни і високу якість нових товарів.

Довгострокова мета Японії — перетворення країни з "імітатора" і "раціоналізатора" у творця технологій. Пріоритетний напрямок — інформаційні системи, механіка, біо-технології, нові матеріали.

Японська модель інтеграції науки і виробництва, науково-технічного прогресу передбачає будівництво повністю нових місттехнополісів, що зосереджують НДДКР і науко-містке промислове виробництво. Створення технополісів — один з найважливіших стратегічних напрямків цільової програми японського уряду із завоювання Японією міцних позицій технологічного лідера.

Німеччина, Англія і Франція разом із США і Японією складають технологічне ядро світового розвитку. Ці країни займають відповідно місця лідерів у світі з абсолютного розміру витрат на НДДКР. З федерального бюджету НДДКР фінансується на 35—45 %. Частка продукції, що спрямовується на експорт, становить 20—25 % ВВП.

Німеччина, Англія і Франція є головними країнами у складі Євросоюзу, до якого входили в 1997 році ще 12 країн: Австрія, Бельгія, Данія, Греція, Ірландія, Італія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Швеція. Особливостями країн Євросоюзу є висока ціна робочої сили і природних ресурсів, землі, висока густота населення, високий технологічний рівень виробництва та інформатизації; уважне ставлення до творчості, культури, здорового способу життя, старості, історичних традицій; державне регулювання цін на найважливіші продовольчі товари; застосування в управлінні та виробництві міжнародних європейських стандартів; сертифікація продукції; індикативне планування інноваційної діяльності; розвиток наукомістких галузей народного господарства; високий рівень концентрації і кооперування виробництва. І, як правило, в цих країнах високий рівень життя населення.

Велика увага приділяється активізації інноваційної діяльності. До основних напрямків інноваційної політики Євросоюзу належать:

розробка єдиного антимонопольного законодавства;

використання системи прискореної амортизації устаткування;

пільгове оподаткування НДДКР;

заохочення малого наукомісткого бізнесу;

пряме фінансування підприємств для заохочення інновацій у сфері новітньої технології;

стимулювання співробітництва університетської науки і фірм, що виробляють наукомістку продукцію.

Головною метою інноваційної політики Євросоюзу є прискорення і спрощення процесів утілення результатів наукових досліджень у готових продуктах на національному і наднаціональному рівнях, а також сприяння поширенню інновацій. Стимулювання інноваційної діяльності в Євросоюзі здійснюється приблизно на тих самих принципах, що застосовуються у світовій практиці.