Электронный
методический кабинет

Державне регулювання іноземних інвестицій

Стеченко • Державне регулювання економіки • 2006 (ua) 
Особливістю сучасних міжнародних економічних відносин є розширення міжнародного руху капіталу порівняно з традиційною формою — міжнародною торгівлею. Переваги іноземних інвестицій перед усіма видами економічної допомоги очевидні. Це можна аргументувати так:

прямі іноземні інвестиції служать додатковим джерелом капіталовкладень у виробництво товарів і послуг, розроблення технологій, передових методів управління;

іноземні інвестиції не є тягарем зовнішнього боргу держави, а навпаки, сприяють отриманню засобів для його погашення;

іноземні інвестиції забезпечують певну інтеграцію української економіки до світової завдяки виробничій і науково-технічній кооперації.

Політика залучення іноземних інвестицій має знаходитись під постійним державним контролем, а ефективне використання іноземного капіталу має стати одним із пріоритетних напрямків державного регулювання.



Капітал може проникати у національну економіку двох формах — підприємницькій і позичковій. Підприємницький капітал, своєю чергою, вивозиться як у вигляді прямих, так і у вигляді портфельних інвестицій. Прямі інвестиції — це вкладання капіталу для створення власного виробництва або покупки контрольного пакета акцій місцевої компанії. Портфельні інвестиції — це ті вкладення в акції місцевих компаній, які недостатні для встановлення контролю.

Рівень інвестицій як національних, так і іноземних, істотно діє на процес розширеного відтворення, а отже, на обсяг національного доходу суспільства і залежить від цілої низки факторів. До числа факторів, що визначають рівень національних інвестицій, належать:

очікувана норма прибутку або рентабельність передбачуваних капіталовкладень. За надмірно низької, на думку інвестора, норми прибутку або рентабельності вкладання не будуть здійснені;

наявність можливостей для капіталовкладень (наприклад у банку);

рівень оподаткування і податковий клімат у регіоні або зоні можливого вкладання капіталу. Надмірно високий рівень оподаткування не стимулює інвестиції, хоч питання про те, які ставки податку вважати високими, а які низькими, не може бути вирішено однозначно;

рівень інфляції. За умов знецінення грошей, коли калькуляція затрат виробництва становить значну невизначеність, процеси тривалого інвестування стають мало привабливими і перевагу набувають спекулятивні операції.

На" рівень іноземних інвестицій діють й інші фактори: міжнародний поділ праці, спеціалізація і кооперація виробництва, намагання знизити затрати виробництва, наблизитися до ринків сировини, дешевої робочої сили, до ринків збуту. Посилення конкуренції на міжнародних ринках примушує брати до уваги транспортні затрати, обмінні курси валют, співвідношення затрат і отриманого прибутку, кваліфікацію робочої сили, а не тільки її вартість.

Істотним фактором у цьому процесі є рівень екологічних норм в найбільш розвинених країнах, які примушують переводити виробництво в країни з менш суворими екологічними нормами. Крім того, з метою мінімізації ризиків інвестор, як правило, прагне максимально диференціювати свої активи для того, щоб не підпадали їх окремі частини синхронно діючим небезпекам.

Зростання зарубіжних інвестицій може бути й відповідною реакцією на підвищення податків. Чим вищий рівень податків, тим вищий рівень пошуку легальних і нелегальних шляхів ухилення від них. Один із шляхів — пошук сторони, що приймає, з прийнятними ставками податків. Прямі іноземні інвестиції в такому випадку можуть допомогти вирішити проблему зниження податків двома способами:

фірма-інвестор (найчастіше транснаціональна корпорація) може розташувати свій філіал або дочірню компанію в країні з мінімальним оподаткуванням;

існує можливість використати трансфертні ціни при передачі товарів від філіалів до материнської компанії і таким чином заявляти свої прибутки в країнах з низьким рівнем оподаткування.

Очевидно, що рух приватного підприємницького капіталу вигідний і країні-експортеру, і країні-імпортеру капіталу. Підприємницький капітал, що проникає в національну економіку, може істотно доповнити недостаток національних ресурсів для інвестування, принести нові технології, устаткування, "ноу-хау", підвищити якість продукції і кваліфікацію робочої сили за рахунок залучення іноземних спеціалістів, експертів, консультантів. Іншими словами, іноземні інвестиції стимулюють виробництво, створюють додаткові робочі місця. Вони також сприяють інтеграції національної економіки до світової завдяки виробничій і науково-технічній кооперації. Однак при цьому необхідно враховувати такі моменти.

Іноземний підприємницький капітал вкладається в національну економіку одноразово, при покупці або будівництві виробництва, в той час як репатріація прибутку відбувається постійно, і настає момент "старіння інвестиції", тобто вирівнювання величин ввезеного і вивезеного капіталу. Питання реінвестування прибутку, тобто вкладання в національну економіку, досить делікатне і залежить від великої кількості факторів, зокрема від загального інвестиційного клімату в країні.

Іноземний підприємницький капітал приходить у ті галузі національної економіки, де можливий максимальний прибуток, тому постає питання про непропорційний з боку національної економіки розвиток галузей. Крім того, постає питання і про "екологічно" небезпечні іноземні підприємства, які вивозяться із більш розвинених країн із суворими екологічними нормами в менш розвинені.

Для більш повного використання прямих іноземних інвестицій у країні мають бути визначені пріоритети розвитку і напрямки використання іноземного капіталу. Вибір моделі розвитку національної економіки залежить від національного законодавства, стану і рівня економічного розвитку, політичних та економічних процесів реформування, що відбуваються в країні, а також визнаних наукових теорій.

Є ще один, скоріше психологічний, ніж економічний, фактор. Купівля будь-якої нерухомості іноземцями традиційно сприймається з підозрою і стурбуванням. Незважаючи на приплив вільного капіталу, нових технологій і устаткування, створення додаткових робочих місць, настороженість відносно іноземних інвестицій є реальним фактором формування інвестиційної політики держави і загального інвестиційного клімату в країні. Такий підхід простежується не лише серед населення, але і у владних структурах.

Державне втручання у процес прийняття іноземного капіталу до національної економіки, а також процес вивозу іноземного капіталу є потужним регулятором розвитку ринкових відносин у країні та інтеграції її до світового господарства. Правове регулювання інвестицій у ринковому господарстві на раціональному рівні охоплює:

антимонопольне законодавство;

законодавство про власність, в тому числі про іноземні інвестиції;

банківське і валютне законодавство;

податкове законодавство;

законодавство про працю і соціальний захист окремих верств населення;

• законодавство про охорону природи.

Міждержавне регулювання інвестицій здійснюється на

двосторонньому, регіональному і багатонаціональному рівні. В останньому випадку основними інструментами регулювання є міжнародні економічні організації: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороннє агентство гарантування інвестицій, Організація економічного співробітництва та ін. Особливу роль у цьому процесі відіграє Генеральна угода з тарифів і торгівлі, яка визначає режим іноземної присутності в національній економіці, а також регламентацію іноземних інвестицій для розвитку торгівлі.

У міжнародній практиці склалися певні стандарти і правила проникнення іноземного підприємницького капіталу в національну економіку.

Перше правило — "право входу" або "право допуску", що захищає національні інтереси і національний ринок. Вважається, що обмеження мають бути зведені до мінімального списку конкретних виключень, наприклад інвестиції, що загрожують національній безпеці або несумісні з діючими законами. Багато країн закріплюють у своїх законах певні галузі виключно за національним капіталом.

Друге правило — режим іноземного капіталу. Найчастіше в міжнародній договірній практиці трапляється так званий "недискримінаційний режим", єдиний для всіх операцій, у яких беруть участь іноземні капітали. Його завдання — не допустити, щоб іноземні інвестори виявились у менш захищеному стані порівняно з національним капіталом, наприклад у гарантуванні майнових прав, а також не допустити, щоб іноземний інвестор виявився в менш конкурентних умовах при отриманні дозволу на ведення підприємницької діяльності у тій або іншій країні.

Третє правило — експропріація або односторонні зміни, або припинення контракту. Вважається безперечним право приймаючої сторони проводити експропріацію, якщо вона здійснюється відповідно до встановлених процедур, для суспільних цілей ,із виплатою компенсації. До цього ж напрямку належать і заходи, наприклад, надмірного або багаторазового оподаткування, які мають конфіскаційний ефект. Компенсація вважається нормальною, якщо вона достатня, ефективна і швидка.

Четверте правило — про регулювання спорів. У взаєминах між країнами спори, як правило, вирішуються шляхом переговорів. У випадку невдачі переговорів суд приймаючої країни, якщо не було прийнято по-іншому, має право на вирішення спору. В багатьох країнах зберігається можливість звернення будь-якої зі сторін для вирішення спору до неупередженого і незалежного арбітражу.