Электронный
методический кабинет

Державне регулювання фондового ринку

Стеченко • Державне регулювання економіки • 2006 (ua) 
В Україні фондовий ринок ще не набув ознак традицій та правил роботи, що зумовлюють необхідність приведення в дію системи ефективного його регулювання і насамперед із боку держави. Система регулювання фондового ринку має охоплювати всіх учасників фондового ринку і забезпечувати здійснення ними своєї діяльності відповідно до встановлених правил.

Фондові ринки різних країн функціонують за різними моделями, мають свої власні правила роботи і систему органів управління. Однак, незважаючи на розбіжності, організаційна система регулювання у переважній більшості держав базується на концепції дворівневої системи органів регулювання. Перший рівень становлять органи державного регулювання. Другий рівень утворюють саморегульовані організації, створені професійними учасниками ринку цінних паперів. До останніх належать різного роду союзи, асоціації, ліги професійних учасників, фондові біржі та організатори по'забіржової торгівлі.

Розподіл функцій і повноважень між державними органами і саморегульованими організаціями зумовлений рівнем розвитку фондового ринку, культурними та історичними традиціями кожної країни, особливостями законодавства, яке в різних країнах відрізняється за ступенем жорсткості, соціальною та правовою культурою суспільства, а також рівнем організації професійних об'єднань учасників фондового ринку, здатних взяти на себе значну частину роботи щодо регулювання діяльності на ньому.



В Україні система регулювання фондового ринку пройшла два етапи. Перший етап (1991 —1995) характеризується тим, що головним регулюючим органом із боку держави було Міністерство фінансів. Воно проводило роботи зі створення фондового ринку, займалося його нормативно-методологічним забезпеченням, реєстрацією і обліком випусків цінних паперів підприємств, реєстрацією інформації про відкритий випуск акцій, про напрям дозволу на здійснення посередницької діяльності з цінними паперами тощо [12, с. 353—354].

Другий етап почався в 1995 році, коли 12 червня був прийнятий Указ Президента України "Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку". Відповідно до цього Указу в Україні з метою забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку, координації діяльності міністерств, інших центральних інтегральних органів державної виконавчої влади в цій сфері була створена Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Головною метою діяльності комісії є сприяння розвитку інвестиційно привабливого середовища, обмеження інфляції, реструктуризація, інтеграція у міжнародні фінансові ринки, соціальна стабільність у суспільстві.

На нинішньому етапі державної політики становлення фондового ринку в Україні перед органами регулювання стоїть багато завдань, насамперед:

необхідність подолання роздрібненості функцій багатьох державних органів, які регулюють ринок цінних паперів;

прискорене, випереджаюче створення жорсткої регулятивної інфраструктури ринку та її правової бази як способу обмежити ризики для інвесторів (насамперед вимоги до достатності капіталу, якості активів і ліквідності небанківських інвестиційних інститутів, обмеження їх власних операцій щодо ризиків, правил етичного ведення операцій та повного розкриття інформації при обслуговуванні клієнтів);

закріплення в правовій базі фондового ринку заходів щодо відповідальності за виконання встановлених правил;

введення до законодавства загальноприйнятої в економічній теорії класифікації цінних паперів на пайові, боргові та похідні цінні папери, що значно розширило б правову основу обігу цінних паперів в Україні з урахуванням нагальних потреб фондового ринку на постприватизаційному етапі його розвитку та в майбутньому;

упорядкування, систематизація правової бази, її облік, оскільки існуючий величезний масив нормативних актів не дає змоги вільно користуватися ними спеціалісту;

вжиття заходів щодо легалізації тіньового капіталу, запобігання відпливу капіталу за кордон та забезпечення прозорості й цілісності фондового ринку;

необхідність термінової організації податкового законодавства щодо інвестицій, оскільки існуюча невизначеність сприяє різному тлумаченню діючих законів на користь представників податкових органів;

гармонізація українських і міжнародних стандартів, що використовуються на ринку;

створення системи інформації про ётан фондового ринку та забезпечення її відкритості для інвесторів;

запобігання негативному впливу на фондовий ринок інших видів державного регулювання (монетарного, валютного, фіскального, податкового);

попередження надмірного випуску державних цінних паперів, що відволікає частину грошового пропонування інвестиційних ресурсів на покриття непродуктивних витрат;

державна підтримка освіти в галузі фондового ринку;

пріоритетне виділення державою фінансових і матеріальних ресурсів для запровадження ринку;

злам психології операторів, діючих на ринку, спрямованої нині на обхід, пряме порушення державних настанов і на повне неприйняття ролі держави як гаранта безпеки бізнесу і дрібних інвесторів.

Важливе значення має також упровадження державної або недержавної системи заходів інвесторів на ринку від утрат, пов'язаних із банкрутством інвестиційних інститутів (створення спеціальних фондів).

Підвищення ролі держави повинне визначатися і тим, що в неї має бути вироблена довгострокова політика дій щодо відбудови ринку та його поточного регулювання. При цьому система регулювання ринку має реформуватися в напрямі від диференціації функцій фінансових інститутів на ринку цінних паперів до диверсифікації функцій з регулювання в межах одного органу. Ці заходи дадуть змогу здійснити узгоджену політику щодо грошово-кредитного регулювання, застосувати широкий арсенал адміністративних заходів, а головне, зберегти державний суверенітет і тим обмежити вплив міжнародних фінансових інститутів і фінансових спекулянтів.

На державному рівні необхідно також вирішити питання щодо поліпшення фінансового стану компаній, що приведе до підвищення дивідендних та процентних ставок, зменшення витрат акціонерного капіталу, вдосконалення керівництва корпораціями шляхом розширення кола осіб, які беруть участь в управлінні, підвищення професіоналізму менеджерів, до зменшення концентрації економічної влади шляхом збільшення числа акціонерів. У результаті це зумовить підвищення ефективності ринку цінних паперів, зростання його кількісних та поліпшення якісних показників.

Державне регулювання фондового ринку України має здійснюватися на принципах створення гнучкої та ефективної системи регулювання, надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань і злочинності на ринку цінних паперів. При визначенні міри втручання держави в ділове життя учасників фондового ринку слід уникати екстремальних позицій і знаходити виважений стан, оскільки, як переконує світовий досвід, надмірне втручання обмежує свободу підприємництва, а надмірне невтручання створює середовище для зловживань.